Малюк Ірина Анатоліївна

Шістдесятники – це молоде покоління митців шістдесятих років двадцятого століття, сформоване в період тимчасової «відлиги» радянського режиму (1956 року відбувся ХХ з’їзд КПРС – Комуністичної партії Радянського Союзу, – що засудив культ особи Сталіна й узяв курс на десталінізацію).Поети: Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Василь Стус, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Іван Драч; прозаїки Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Валерій Шевчук.Малярі та графіки: Опанас Заливаха, Алла Горська, Галина Севрук.Кіномитці й театральні діячі: Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Лесь Танюк, Леонід Осика.Публіцисти, критики й правозахисники: В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська й інші.Характерні риси шістдесятництва:критика інакшістю, тобто заперечення соцреалізму власною творчістю;відстоювання свободи митця, естетична незалежність, самобутність;єдність традицій і новаторства;витончений інтелектуалізм, естетизм.

Доба Розстріляного відродження — особлива сторінка в історії української літератури. Цей короткий період (1920-ті – початок 1930-х років) умістив таку кількість талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя.Кожен із визначних діячів Розстріляного відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами "розстріляний", "загинув у засланні", "наклав на себе руки". А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих буремних років."Розстріляне відродження" — історія про тих, кого система зламала або знищила. Це не тільки прекрасні вірші та новели, які нікого не залишать байдужими, це пам'ять про геніальних людей, які не знали страху і у найтемніші часи мали сміливість говорити правду..

Літературний паспорт і аналіз засобів художньої виразності поезій Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Івана Драча та Андрія Малишка

...Історія ця починалась зовсім звичайно. Друзі-п’ятикласники Сергій та Митько приїхали на літній відпочинок у село. Вчителька ботаніки дала їм завдання — зібрати колекцію комах. Але хто ж міг уявити, що замість комах хлопці почнуть полювати... на страшну химеру, що живе в озері. Звідки взялась та потвора, як її захопити? Друзі починають діяти... Про незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька (і не тільки їх) весело розповідає відомий український письменник Ярослав Стельмах у своїй книжці повістей та оповідань «Митькозавр із Юрківки».

Рід: епос.Жанр твору: новела (автобіографічна основа).Присвята твору: “Присвячено любові всевишній” (незвична присвята – не людині, а високому почуттю, звеличеному в новелі).Тема новели: зображення складності людських стосунків через історію нещасливого кохання (любовний трикутник Михайло – Софія – Марфа).Ідея новели: Возвеличення любові як високої християнської цінності. Любов у героїв – божий дар, почуття, яке вивищує людину над буденністю, очищує її. Композиція: прийом обрамлення; «новела в новелі» (останній лист від тата).Композиційні особливості:- наявність обрамлення (розпитування матері сином) і трьох частин;- переплетіння голосів Соні, Михайла та їхнього сина;- зміщення часових площин (хронологічну послідовність подій порушено);- кожний фрагмент має свого головного героя, але в центрі – образ Марфи.Мотиви твору: - «Сила кохання»- «протистояння влади й людини»- «філософія життя»- «усепрощення»- «романтики й прагматики».Назва новели символізує любовний трикутник – три долі головних героїв. У народі існувала віра не лише у приворотне зілля й приворотні замовляння, а йпро відворотне зілля й відворотні замовляння. Щоб позбавити мук палко кохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, через старця чи малу дитину їйпередавали своєрідне привітання: «Три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Оскільки зозуля гнізда не мостить, то таким чином людина мала зрозуміти, що її кохання приречене, тому треба забути, розлюбити.Зозуля – це символ туги, тривоги, провіщення нещастя.Цікаві фактиПри житті письменника твір так і не було опубліковано.Новела записана на старий магнітофон Григором Тютюнником. Запис робив Володимир Білоус.Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого бандуриста.Новела є у програмі до ЗНО.Історія написання новели «Три зозулі з поклоном».Із щоденникових записів: "Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулась саме до неї. Жінка була набагато старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і без взаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки… Ти подивись, яке благородство й краса обох жінок, само зреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами… Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєїсуперниці, співчувала їй і жаліла. І якщо доля дасть мені таланту… Не дивись так скептично… Не таланту – Бог із ним… Якщо поталанить мені щось написати –воздам хвалу жінці й красі…» Григір Тютюнник довго не міг опублікувати цю новелу, цю, без перебільшення, художню перлину – у застійні роки не допускали навіть натяку на жахіття сталінщини. Хоч у творі ніде прямим текстом про це й не сказано. Врешті «Три зозулі з поклоном» надрукував журнал «Ранок». Однак з однією невинною поправкою. Якщо чиясь «нерішуча рука» не наважилася закреслити місце ув’язнення, то в 1977-му – інша «десниця» виявилася рішучою і твердою (мабуть, от давнього страху); «Сибір неісходиму» було виправлено на «цей світ неісходимий». Ніби дрібниця, але як вона характеризує недавню добу з її безсоромною брехнею і фарисейством.Підсвідомо до написання новели Г.Тютюнник прямував усе своє життя, а поштовхом до написання стала, здавалось би, незначна подія. Було то 1976 р. ДоІрпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист, виконував народні пісні. Особливо вразила письменника пісня «Летіла зозуля через мою хату…»Розповідалось у цій пісні не просто про нещасливе кохання, а про вічне непереборне страждання людини. Очевидці згадують, що Г.Тютюнник підхопився іпобіг до себе в кімнату…Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» - одна з найчарівніших перлин української літератури ХХ ст. Характеристика персонажів новелистудент (оповідач),його мати Софія,чоловік Софії – Михайло,поштар дядько Левко,Марфа Яркова (дівчина, що кохала Михайла),чоловік Марфи – Карпо.Оповідач – студент, який приїздить у рідне село. Про нього ми не дізнаємося нічого, проте через нього ізнаємося про трагічну історію його родини. Михайло – батько оповідача. “Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було, просто гляне і все, а в грудях так і потерпне” (так про Михайла розповідає його дружина Софія). Михайло гарний не лише зовні, а й духовно: благородний, співчутливий, мудрий. Він знає про пристрасне почуття юної Марфи до нього, дуже переживає через це, більше того, має до Марфи почуття, відчуває глибокий духовний зв’язок (навіть у засланні нібито відчуває, що її душа прилітає до нього), проте для нього все ж важливіше щастя власної родини: дружини й сина. Михайло репресований, засланий у Сибір (звідти й пише листи до дружини) і більше звідти не повернеться.Софія (мати оповідача) – її зовнішність у творі не описано, проте дізнаємося про її вдачу: впевнена, тактовна, співчутлива. Вона не засуджує Марфу, яка кохає її чоловіка, а навпаки, з розумінням ставиться до її почуттів (навіть радить чоловікові, щоб той глянув на Марфу, яка дуже мучиться). Почуття всередині любовного трикутника складні: Софія й Марфа не ворогують, а співчувають одна одній.Марфа Яркова – дівчина, що закохалася в Михайла (батька оповідача), чекає листів від нього (хоча ці листи адресовано й не їй, а Софії): «Прийде до пошти,сяде на порiжку – тонесенька, тендiтна, в благенькiй вишиванiй сорочинi й ряснiй спiдничинi над босими ногами – i сидить, сяє жовтими кучерями з-пiдчорної хустки: втекла вiд молотарки або вiд косаря… Сидить на порiжку i обриває пелюстки на ромашцi, шепочучи: “Є – нема, є – нема, є…”». В іншому фрагменті описано Марфу в більш пізньому віці, коли вона зустрічає студента-оповідача: «Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса – колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собi, волосся умирає ранiше, нiж людина…». Марфа – дуже пристрасна, співчутлива дівчина. Її кохання незвичайне: вона відчуває глибокий духовний зв’язок із Михайлом. Виявляється це навіть у тому, що вона передчуває, коли від нього на пошту приходить лист до родини. У шлюбі зі своїм чоловіком Карпом дівчина почуває себе нещасною.Карпо – чоловік Марфи. «Товстопикий був, товстоногий. I рудий – матiнко ти моя… Як стара солома. Марфа проти нього – перепiлочка». Карпо має дуже негарну зовнішність, у творі про нього сказано лише, що він «сопе над галушками». Марфа з чоловіком, проживши два роки, «нажилася на сто».Дядько Левко – поштар. «Височенний, худющий, як сама худорба, з брезентовою поштарською сумкою через гостро пiдняте вгору плече». Цей персонаж відіграє другорядну роль, але саме він приносить листи від Михайла до родини, які відіграють у творі важливу роль. Сам Левко – гарна, співчутлива людина. Він дає нещасній Марфі потримати листа від Михайла, що дуже тішить дівчину. Він робить це, незважаючи на те, що це є порушенням, за яке його можуть вигнати з роботи.Символічні образи «Три зозулі з поклоном» (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити);сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому);піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).

Немає хлопчика чи дівчинки вашого віку, які б не мріяли про далекі мандрівки, незвичайні пригоди, нові відкриття й славу першовідкривачів. Але чи треба їхати за тисячі кілометрів, щоб знайти незвідане?Увесь навчальний рік ми тільки й живемо в очікуванні літніх канікул, адже це прекрасний час, коли ти на волі, коли немає уроків, а можна гуляти, купатися, їсти морозиво та, взагалі, отримувати користь і задоволення. Одні з таких продуктивних літніх канікул змалював Ярослав Стельмах у повісті "Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера".Героями твору є два хлопчики-п'ятикласники — Митько й Сергій. Отримавши від "улюбленої ботанічки" завдання зібрати колекцію комах, винахідливі друзі вмовляють батьків відпустити їх на літо до Митькової бабусі в село. Батьки Сергія одразу не погоджуються, бо знають, яка то вибухова сила, ці двоє друзів, але, зрештою, здаються, піддавшись вагомим аргументам про "передчасне старіння наших організмів" та двійки за незібрану колекцію, що придумав Митько.Спочатку хлопці не виявляють жодної цікавості до збирання усяких комах, до вивчення зоології, бо чим вона може бути краща за ботаніку? Приятелі збираються присвятити час виключно забавкам, як це й годиться п'ятикласникам, що важко працювали весь навчальний рік.Приїхавши до Юрківки, по дорозі до бабусиної хати Митько й Сергій зустрічають велосипедиста Васька — хлопця років чотирнадцяти, що сміється з озброєних сачками друзів. Саме цей велосипедист від нічого робити вирішує пожартувати й налякати приятелів. Випадково побачивши Митька й Сергія на березі озера, Васько таємничо розповідає їм про страшне чудовисько, химеру, що живе в лісовому озері. Оповідь, на перший погляд, підозріла й мало подібна до правди, але цікава до неможливості! Тому Митько й Сергій вирішують все яі таки заночувати біля озера, аби з'ясувати, чи ховається в ньому страшна тварина. Власне, з цього моменту й розпочинаються найцікавіші пригоди друзів, непомітне для них самих надзвичайне захоплення зоологією. Розігруючи п'ятикласників,Васько підкидає різні докази існування озерної химери, ставить на березі річки відбитки лап страшного ненажерливого чудовиська, що з'їло навіть ворону, залишивши лише пір'я.Захопившись відгадкою таємниці лісового озера, хлопці намагаються знайти наукове пояснення феномену, тому ходять до бібліотеки й читають по вісім книжок із зоології на тиждень. Вони старанно вивчають факти, проводять справжнє серйозне дослідження, не шкодуючи нічого, — ні власних сил, ні сну, ні навіть життя невинної курки. Митько вже на основі винайдених доказів і прочитаної літератури робить припущення про виникнення назви села Юрківка, виводячи його значення з назви Юрський період. А чудовисько отримує ім'я на честь новоявлених учених — Митькозавр Стеценка.Митько й Сергій весь час потрапляють у кумедні ситуації, іноді події наближаються до конфлікту, але хлопці ніколи не сваряться, бо ж вони справжні друзі, які мають важливу спільну справу. Тож викручуються зі складних ситуацій завжди разом, неодмінно допомагаючи один одному. Долаючи свій страх перед невідомою твариною, яка, може, з'їла навіть людину, залишивши тільки одну сандалю, юні дослідники вперто вартують коло озера. Безперечно, приятелі дуже розчаровані, коли з'ясовується, що ніякого Митькозавра немає, а це просто жарт Васька. Та Митько й Сергій все одно не шкодують, бо вони розуміють, що час не минув марно. Майбутні шестикласники знають уже стільки, що навіть не снилося Васькові, який гадав, що пошив їх у дурні. Хлопці переповнені гордістю за свою обізнаність у динозаврах, вони чудово провели час і сповнені сил для нових відкриттів, адже вони найкращі друзі, великі однодумці.

Дієслово має п’ять основних форм: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, безособова форма на -но, -то, дієприслівник.А це веселі тренажери. Пограймо? https://ivanna-site.in.ua/tsikavi-vpravy-7-klas/75...https://ivanna-site.in.ua/tsikavi-vpravy-7-klas/76...

Прийменники пишуться окремо від інших частин мови: уві сні, ,наді мною, піді мною, на жаль. Їх треба відрізняти від префіксів, які пишуться разом: при березі і прибережний, над Дніпром і наддніпрянський, з-під шапки і спідлоба, перед осінню і передосінній, ліг на бік і відійшов набік.Слід пам'ятати, що між прийменником та іншою частиною мови можна вставити означення: на превеликий жаль, при кру­тому березі, над широким Дніпром, з-під зимової шапки, перед золотою осінню, ліг на правий бік. Між префіксом і частиною слова вставити інше слово не можна.А це тренажер для перевірки своїх знань. https://webpen.com.ua/pages/Morphology_constant_le...

Харківський будинок “Слово” – машина репресій на один дім і мільйони знищених у СРСРЯскравим прикладом безжальності та цинічності радянських катів став харківський Будинок “Слово”. У кооперативну п’ятиповерхівку заселили письменників, щоб потім один за одним вивозити їх на допити, розстріли та заслання. І досі невідомі дати смерті та місця поховання багатьох колишніх мешканців “Слова”.Як тільки Харків став столицею, до нього почали одразу ж з'їжджатися письменники. Вже визнані метри і ще не оперена амбітна молодь. Ступаючи на перон «смердючого промислового міста», всі вони слізно цитували рядки Павла Тичини, який точнісінько так, з першого кроку, не помітив у новопризначеному стольному граді виразного обличчя і, мабуть, у пориві глибокої туги за Києвом порівняв його з темною ніччю. Але нічого, прижилися всі, як один, і навіть дуже скоро побудували завдяки власним фінансовим внескам кооператив під назвою Будинок «Слово». За цими вікнами снідали та творили Хвильовий, Остап Вишня, Куліш, Яловий, Багряний і ще десятки письменників. Для них навіть сходи в під’їздах оббили тканиною, щоб ніщо не заважало писати. Але ця ж оббивка зробила нечутними й кроки НКВсників. Будинок-мрія ледь не одразу після здачі перетворився на пастку. Письменників звинувачували в зраді та антирадянській діяльності й нищили. Один за одним.А тепер віртуальна екскурсія. http://proslovo.com/timelineЗавдання: Пройдіться по території будинку, познайомтеся з його мешканцями, (розділи Мапа, Фото, Мешканці), "відвідайте" квартири, в яких жили письменники (розділ 3Д). Уявіть себе мешканцем "Слова". Розкажіть про свого сусіда (його ви обираєте самостійно серед тих, чию творчість ми вивчали).Створіть ситуацію (зустріч біля під'їзду, на сходах; до мене заходив чи я зайшов тощо).

Шпаргалка спеціальних слів і виразів для написання власного висловлювання на ЗНО містить лише найголовніше. Подається стисло для зручного використання. Раджу роздрукувати їх і повішати у полі зору, щоб легше запам’ятати всю різноманітність і послідовність.Спеціальні слова-виразиТеза:Я думаю,….Я вважаю,….Мені здається, що….На мою думку….На моє переконання,….Мій погляд на цю проблему такий:…Аргументи:Я так вважаю, тому що….Чому я так думаю? Тому що….Аргументом на користь моєї думки може бути те, що….. …До того ж….Довести своє твердження я можу такими аргументами: по-перше,…., а по-друге,…..На користь моєї думки можу навести такі аргументи:….Моє переконання грунтується на тому, що, по-перше…., а по-друге,…..Хоч моя думка, можливо, видається дивною, спрою перконати вас такими аргументами:…Приклади:Скарбниця світової літератури дає багато прикладів щодо порушеної проблеми.На згадку приодить герой…У зв*язку з порушеною проблемою хочеться згадати твір…Яскравим прикладом саме такого розуміння……особсто для мене є…..Проблема…..дуже актуально., тому багато прикладів для її розв*язання дає саме життя.Говорячи про…., не можна не згадати….Повертаючись до думки про…., можу навести такий приклад:….Як я вже зазначав,….Щодо цього яскравим прикладом є образ….з твору….Тема мого роздуму порушується у творі…. Там…..Найкращо. Ілюстрацією такого розуміння проблеми є герой….з твору…..Істрорія також дає багато прикладів….Один із них…..Згадаймо постать видатного…..Захоплює цого….Хоча мій власний життєвий досвід ще порівняно малий, можу сказати, що….Хочу навести приклад із власного життя….Висновок:Отже,можна дійти висновку, що….Підсумовуючи, можна зазначити:…..Таким чином, можна зробити висновок, що….Отже, бачимо, що….На завершення свого роздуму, підсумую:…..Вирази-зв*язки:По-перше, по-друге….Повертаючись до думки про…., хочу зазначити, що….Як я вже стверджував,….Як уже зазначалося,….Як можна побачити,….Варіанти формулювання тези: корисні порадиВаріантів формулювання тези є багато. Вони залежать від теми твору. Практика показує, що на ЗНО переважають теми з уже сформульованою тезою. Тоді учасникові тестування треба її підтвердити чи спростувати. Але так може бути не завжди. Вам варто бути готовими до всього. Попрактикуймося у формулюванні тези.1. Теза сформульована в темі твору.Ви маєте погоди­тися з нею або заперечити її. У першому випадку можна почати з чогось на кшталт:Я цілковито згоден із тезою, запропонованою для роздуму …Я підтримую думку, висловлену в назві твору …Важко не погодитися з тезою, запропонованою для роздуму …У другому випадку початок буде такого типу:Мені здається, теза, запропонована для роздуму, по­милкова.Я хотів би довести протилежне твердження: …Я хотів би спростувати запропоноване твер­дження …Не можу погодитися з думкою, яка звучить у назві твору.Я вважаю інакше: …Я не підтримую точку зору, висловлену в назві тво­ру …2. Тема твору – дилема (вибір із двох варіан­тів).Для формулювання тези до теми такого типу існує кілька можливих способів.Стати на бік однієї із частин дилеми (найлегше й найочевидніше).Запропонувати свій (третій!) варіант.Об’єднати дві точки зору.3. Тема твору – запитання, отже, тезу потрібно сформулювати самому.Тут усе просто: погоджуєтеся або ні. Інакша ситуація: запитання відкрите, воно не містить відповіді й не натякає на неї. Тут потрібно виявити справжню са­мостійність мислення й сформулювати власну тезу.Не треба лякатися самого запи­тання «Що таке … ?» Можна, звісно, відповісти лише одним реченням, а треба ж писати більше. У цьому разі можна застосувати та­ку модель: у першому реченні сказати про склад­ність запропонованого для роздуму поняття або про його різне сприйняття людьми, або про його загальновизнане значення, а в другому – про своє власне розуміння.4. Тема твору – речення описового характеру, у якому немає сформульованої тези.Цей варіант ча­стково схожий на попередній, однак він трохи зву­жує поле пошуків вдалого формулювання тези.Якщо ж тема – називне речення, яке не дає жод­них орієнтирів, потрібно самому поставити запи­тання, яке подобається, і дати відповідь на нього – це й буде теза.Приклади для власного висловлювання: Пропоную вам шпаргалку, в якій поміщено приклади з української літературі та історії України до творів різної тематики.Справедливість/ Образа/ Доброта Пригадаймо Мавку з «Лісової пісні» Лесі Українки. Героїня, незважаючи на зраду коханого, благає Лісовика, щоб той перетворив хлопця – вовкулаку знову на людину, не думає про помсту Килині чи матері Лукаша, які завадили її щастю. Лісова красуня, маючи можливість покарати, прощає всіх. Прикладом може слугувати Авраам Лінкольн, видатний президент Америки. Своє спілкування з людьми він будував таким чином, що не тільки не уникав спілкування з неприємними людьми, але й відповідав на неприязнь до себе людяним ставленням. Так у розпалі передвиборчої боротьби за президентство А. Лінкольн зіштовхнувся з дуже підступним, рішучим та впливовим опонентом -Чарльзом Совордом. Ця людина використовувала будь–яку можливість, аби висловити своє негативне ставлення до майбутнього президента Америки. Проте Лінкольн, перемігши, запросив Соворда очолити один вз важливих постів у своїй адміністрації. Останній був уражений ставлення до себе, служив в адміністрації Лінкольна вірою та правдою. Туга за батьківщиною Прикладом є життя Г. Многогрішного з роману І.Багряного «Тигролови». Коли Григорій втік з потягу та опинився в тайзі, він постійно відчував тугу за Батьківщиною, незважаючи на те, що знайшов прихисток в українській родині, де шанували народні традиції та звичаї. Герой страждав від того, що на Україні лишилися його рідні та друзі, а для нього дорога додому закрита. Вплив багатства на людину Яскравим прикладом є життя головного героя п’єси І.Карпенка – Карого «Хазяїн» Т.Пузиря. Щоб більше заробити й зекономити Терентій Гаврилович менше платить селянам, погано їх годує, іде на махінацію з вівцями, навіть прагне видати доньку за багатого поміщика, незважаючи на те, що дівчина кохає бідного вчителя. Совість Так у творі Ф. Достоєвського «Злочин та покарання» головний герой Раскольников через те, що йому не вистачало коштів на існування, обдумує й здійснює вбивство лихварки. І саме совість примусила героя зізнатися в скоєному та отримати спокій його душі. Не зважаючи на те, що Раскольников опинився на каторзі, він почувався спокійним, навіть щасливим від того, що розповів про свій злочин. Якщо в людини немає совісті, то вона скоїть злочин та буде спокійно далі жити, насолоджуючись життям. Наприклад, усім відомий Комод, щоб стати імператором, підступно вбиває батька – Марка Аврелія – і живе без мук совісті, радіє життю. Розум (знання) Головний герой твору Даніеля Дефо Робінзон Крузо, опинившись на безлюдному острові, завдяки своїм знанням зміг вижити. Він побудував хижу, зумів здобути їжу, захиститись від диких тварин. А для Аристотеля прагнення багато знати, відкрити щось нове було сенсом життя. Він не переймався через те, що був бідним, бо вважав, що саме знання – найголовніший скарб. Доброта/ Людяність Задумувалась у свій час над цією проблемою й Ольга Кобилянська. У своєму творі «Людина» вона на образі Олени Ляуфлер допомагає нам зрозуміти, що справжньою людиною є та, яка дотримується моральних принципів і не пасує перед труднощами, яка прагне щастя іншим. Не зважаючи на те, що Олена виходить заміж з розрахунку за лісничого Фельса ( її батьки й сестра могли б опинитися на вулиці без засобів для існування), вона залишається Людиною, бо думає не про себе, а про майбутнє благополуччя рідних. Чудовим прикладом є матір Тереза, яка присвятила себе служінню людям. Заснувавши Орден Милосердя, вона спрямувала свої сили на допомогу всім стражденним: спочатку навчала дітей, потім організувала для притулок для бездомних , кинутих хлопчиків та дівчаток, відкрила лікарню для бідних. І всі у світі (і той безпорадний хворий, що помер на руках мати Терези, і ми) пам’ятають цю тендітну жінку, яка стала для кожного взірцем великої Людини. Рідна мова Досі серед українців середнього віку є мазайли, які, як Мина з п’єси М.Куліша, вважають, що рідна мова ні їм ні дітям не потрібна, не намагаються її вивчити.Вони не розуміють, як і Мазало, простої істини: якщо ти – громадянин України, то мусиш знати рідну мову. Колективна свідомість / Влада однієї людини Чи зміг би Сталін (окрема особистість) сам виграти війну? Чи зміг би Хрущов самотужки запусти в космос перший супутник? Книги Малий Ярослав ріс хворобливим, кульгав на одну ногу. Князь Володимир не брав його в походи, не навчав військовій справі. У хлопця була лише одна розрада: читання книжок. Любов до книги, а згодом отримані знання зробили з Ярослава Мудрого найбільш освічену людину. Ставши князем, він дбав про розвиток освіти в Київській Русі, побудував Софію Київську, зібрав першу бібліотеку. Заздрість Пригадаймо Цезаря та його синів. Молодший брат заздрив старшому через те, що той посів на троні й правив країною. І ця заздрість пережила щастя життя: через деякий час старший брат помер. Мистецтво Під час Великої Вітчизняної війни Гітлер, намагаючись прославити себе, дбаючи про власні інтереси, намагався за допомогою своїх прислужників ввезти з усіх країн шедеври світового мистецтва і не зважав на те, що вони мають велике значення для певної нації. Коли німці стояли під Києвом, небайдужі люди, службовці київських музеїв рятували Софію Київську й Андріївську церкву від шалених німецьких бомб, обкладаючи будівлі мішками з піском, рятували експонати й цілі музейні виставки, евакуюючи їх в більш безпечні місця. Кияни відчували й бачили красу мистецтва, вони цінували надбання минулих поколінь. Збереження природи в історії розвитку людства є чимало прикладів тому, як науковий прогрес призвів до трагічних наслідків. По закінченні ІІ світової війни американці, які на той час вивчили властивості атома, скинули на Хіросіму та Нагасакі атомні бомби. Ідучи на цей крок, уряд США переслідував власні амбіції та не думав про наслідки бомбардування. Страждання – діяльність Пригадаймо історію головного героя повісті Федора Достоєвського «Злочин і покарання» Г. Раскольникова. Власна філософія та обставини життя змусили героя скоїти вбивство лихварки, проте совість не давала спокою Раскольникову, він уникав спілкування з людьми, через деякий час захворів. Страждання героя теж призвели до дії. Він вирішив зізнатися в скоєному злочині, тим самим позбавився душевних мук. І на підтвердження цієї думки можна навести приклад з життя Клеопатри, яка була в розпачі після смерті чоловіка. Але щоб далі жити й приносити користь рідній країні, вона одружується із його сином, тим самим забезпечує мир у країні. Помилка у житті Героїні Шевченкових творів Катерина і Ганна по-різному заплатили за допущені у молоді роки помилки. Перша по кількох місяцях поневірянь із малою дитиною, не знайшовши підтримки і співчуття, вчинила самогубство, а сина залишила напризволяще, щоб він сирітським життям спокутував її гріх. Обманута Ганна зробила по-іншому: вона підклала свого сина під двері хати, в якій жило бездітне подружжя, а сама через кілька днів попросилася до них наймичкою. Наймичкою прожила весь вік, наймичкою вважав її Марко, сама вважала себе наймичкою, тому і відмовилася бути посадженою матір’ю на весіллі юнака, бо боялася викрити себе чимось. Тільки перед смертю їй вистачило сили зізнатися у скоєному. 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС, яка разом із радіаційним пилом рознесла по світі біль і горе. Дорогою ціною Україна платить за помилки тих, хто спроектував і збудував станцію на березі Прип’яті, де, на думку багатьох учених, цього не можна було робити. Не хотів би відчути себе на місці й тих, хто керував експериментом і допустив помилку під час випробовування реактора. Переконаний, що такі помилки ведуть людство до самознищення. Доброта/Добре слово Іншим доказом є, на мою думку, Чіпка Варениченко із роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного. Грубі й образливі насмішки, які довелося зносити малому Нечипору, жорстоке ставлення матері, пригнобленої безпросвітною роботою, обман і сваволя з боку волосної влади перетворили шукача справедливості на запеклого злочинця. Мудрим і повчальним є й інше прислів’я: «Слово – не горобець: вилетить – не впіймаєш». Прикладом є життя і діяльність Матері Терези, яка добрим словом і ділом допомагала тим, хто опинився в біді. Разом із помічницями вона приходила до приречених і зверталась до них з такими словами, які втамовували душевний біль, давали розраду і надію. Ще за життя її називали святою, а кількість прихильників та однодумців відчутно зростала. Талант/Праця Український мандрівний філософ і поет Григорій Сковорода сформулював ідею «сродної праці», яка, на мою думку, тісно пов’язана із талантом людини. Кожен із нас народжується з особливим, притаманним тільки йому обдаруванням, і якщо така людина зуміє реалізувати свої здібності, то вона відчуватиме задоволення від життя і праці. Саме цю думку покладено в основу байки «Бджола і Шершень». Дуже часто талант відіграє вирішальну роль у долі людини. Згадаймо хлопчика-сироту, який, завдяки своєму природному таланту до малювання, зміг вирватися із кайданів кріпацтва і стати студентом Петербурзької академії, а згодом – Великим Кобзарем, пророком українського народу.

Думаєш, підготовка до ЗНО з літератури — це перелік творів, які треба прочитати? Віриш, що прочитані повні варіанти забезпечать тобі 100% правильних відповідей на тесті? Тоді я тебе розчарую.Прочитані тексти — це важливо, але вони складають лише половину успіху. І навіть якщо ти додатково переглянеш одним оком теорію, цього буде ще недостатньо. Та й визубрювати довідники теж немає сенсу.То ж які секрети підготовки до ЗНО з української літератури?1. Вивчи пари автор — назваЗдається, що це й так зрозуміло, правда? Але дуже часто це випадає з поля зору абітурієнтів, і в результаті призводить до втрати «легких балів».Як же не переплутати, що Іван Карпенко-Карий написав «Мартина Борулю», а Микола Куліш «Мину Мазайла»? Створюй асоціації! Наприклад, «карий Боруля» або «Мазайло їсть куліш Миколи» (хто не знає, куліш – це страва, а Миколу ми додаємо, бо є ще Пантелеймон Куліш – не рідня, однофамільці) :)Найкраще створювати яскраві візуальні образи, які можна намалювати. Для пари Вороний «Блакитна Панна» це може бути «ворона блакитного кольору» або «панна в блакитному на чорному (вороному) коні». Не бійся фантазувати!2. Звертай увагу на деталіКоли ми читаємо художній текст, то сприймаємо загальний сюжет, майже не концентруючись на нюансах. Проте саме знання деталей допомагає правильно відповісти на більшість запитань тесту. Що належить до важливих деталей? Назви населених пунктів, епіграфи, час подій, присвяти, жанрові різновиди, паралелі з іншими творами. Наприклад, для «Думи про Марусю Богуславку» важливі такі деталі: Чорне море, турки, Великдень,700 козаків, 30 (33) років, м. Богуслав. Дуже зручно робити для себе узагальнюючі таблиці.3. Поважай другорядних персонажівНе лише головні герої заслуговують на те, щоб їх пам’ятали. Часто в запитаннях на відповідність перевіряють знання саме другорядних персонажів. Тому увага до «другорядних» може принести тобі 4 бали!4. Навчись працювати з цитатамиЩороку кілька завдань передбачають вміння аналізувати цитати. Вивчити всі цитати напам’ять нереально, можеш навіть не намагатись. Достатньо знати, що в кожній цитаті є ключові слова. От саме їх треба вивчати. Що це за цитати? Найчастіше – цитатна характеристика персонажів. Наприклад, опис Івана Брюховецького з роману «Чорна рада»: «Чоловiчок сей був у короткiй старенькiй свитинi, у полотняних штанях, чоботи шкаповi попротоптуванi – i пучки видно. Хiба по шаблi можна було б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горiла од золота, да й та на йому була мов чужа. I постать, i врода в його була зовсiм не гетьманська».Що тут ключового: «старенька свитина», «шабля аж горіла од золота», «врода… не гетьманська». Запам’ятовуємо, що Брюховецький одягався просто, але носив золоту шаблю, а оскільки автор твору не вважав його хорошим кандидатом на гетьманство, то описує його вигляд як «не гетьманський».Ключові слова краще виписувати в конспект, де ти занотовуєш основні відомості про твір, щоб потім перед ЗНО все швидко пригадати.5. Вчи вірші напам’ять! Багато цитат є саме з віршів, а оскільки в них немає сюжету чи великої кількості ключових слів, то складно відрізнити один вірш від іншого. Постарайся вивчити їх напам'ять (що більше, то краще). Почни з тих, які тобі подобаються. Тоді переходь до тих, які найскладніше вирізнити з-поміж інших. І пам’ятай, що треба знати не лише текст вірша, а і його автора.А ще це чудова вправа для розвитку пам’яті :)Тепер ти знаєш, де знаходяться кілька підводних каменів на шляху до омріяних 200 балів та як їх обійти! Використай ці знання з користю для себе ;) Успіхів тобі!Ну, а тепер декілька шпаргалок з літератури!Псевдоніми письменниківПанас Мирний – Рудченко Панас ЯковичОлександр Олесь – Кандиба Олександр ІвановичІван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван КарповичГригорій Квітка-Основ'яненко – Квітка Григорій ФедоровичМарко Вовчок – Вілінська Марія ОлександрівнаІван Нечуй-Левицький – Левицький Іван СеменовичМикола Хвильовий – Фітільов Микола ГригоровичОстап Вишня – Павло Губенко, П. Грунський, П. ЧечвянськийІван Багряний – Лозов’ягін Іван ПавловичЛеся Українка - Косач (Квітка) Лариса ПетрівнаКому присвячено твірТ.Шевченко – «Кавказ» (іскрєннєму моєму Якову де Бальмену)«Гайдамаки» (Григоровичу на пам’ять 22.04.1838)«Катерина» (Жуковському)М.Коцюбинський «Intermezzo» – Кононівським полям;О. Кобилянська «Земля» – Батькові письменниці;М. Хвильовий «Я (Романтика)» – «Цвітові яблуні»Гр.Тютюнник «Три зозулі з поклоном» – Любові Всевишній;М. Вовчок «Інститутка» – Т.Шевченку.Місце подій, описаних у творі«Бондарівна» — у Богуславі;«Наталка Полтавка» Івана Котляревського — під Полтавою; «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького – у Семигорах;«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного – у Пісках;«Сон» Т.Шевченка – в Україні, в Сибіру, в Петербурзі; «Чорна рада» Пантелеймона Куліша – на хуторі Хмарище, у Києві, у Ніжині;«Intermezzo» М.Коцюбинського – біля Кононівки;«Лісова пісня» Лесі Українки — на Волині; «Камінний хрест» В. Стефаника — на Західній Україні; «Подвійне коло» Юрія Яновського — під Компаніївкою;«Шаланда в морі» Юрія Яновського — біля Одеси; «Місто» Валер’яна Підмогильного — у Києві;«Сом» Остапа Вишні — на річці Оскіл;«Мина Мазайло» М. Куліша – у Харкові;«Україна в огні» О.Довженка – у Тополівці; «Зачарована Десна» О.Довженка — на березі Десни;«Маруся Чурай» Ліни Костенко — у Полтаві, Києві;«За мить щастя» Олеся Гончара — у Рангуні; «Тигролови» Івана Багряного — Сибір, праліси Сіхоте-Аліня.Стилі/Письменники/Твори/Жанри Орнаменталізм– “Слово про похід Ігорів” поема, героїчна пісня Монументалізм Нестор “Повість минулих літ” літопис Бароко Г.Сковорода “De libertate” “Всякому місту – звичай і права” “Бджола та Шершень” лірика гром. Байка епічна Класицизм І. Котляревський “Наталка Полтавка” “Енеїда” драма поема Сентименталізм Г. Квітка-Основ’яненко “Маруся” повість соц.-побут. Романтизм Т.Шевченко “До Основ’яненка” “Катерина” “Гайдамаки” лірика поема поема П. Куліш “Чорна рада” роман істор. М. Вовчок (Вілінська) “Максим Гримач” оповідання О. Гончар “Модри Камень” новела В. Сосюра “Любіть Україну” лірика гром. Реалізм Т.Шевченко “Мені однаково” “Кавказ” “Сон” (комедія) “І мертвим і живим…” “Заповіт” лірика невільнича поема сатир. поема сатир. поема-послання лірика І. Нечуй-Левицький “Кайдашева сім’я” повість сусп.-побут. П. Мирний (Рудченко) “Хіба ревуть воли як ясла повні?” роман соц.-псих. І. Карпенко-Карий (Тобілевич) “Мартин Боруля” трагікомедія Модернізм М. Куліш “Мина Мазайло” трагікомедія І. Драч “Балада про соняшник” лірика Неоромантизм Л. Українка (Косач) “Contra spem spero!” “Лісова пісня” лірика гром. драма-феєрія І.Франко “Гімн” “Чого являєшся мені у сні” “Мойсей” лірика гром. Лірика інтимна поема-притча М. Коцюбинський “Тіні забутих предків” повістьО. Довженко “Зачарована Десна” кіноповість Г. Тютюнник “Три зозулі з поклоном” новела Л. Костенко “Маруся Чурай” “Страшні слова, коли вони мовчать” роман у віршах істор. лірика І. Багряний (Лозов’ягін) “Тигролови” роман пригодн. М. Вороний “Блакитна Панна” лірика П. Тичина “О панно Інно” “Арфами, арфами..” “Ви знаєте як липа шелестить” лірика лірика лірика Богдан-Ігор Антонич “Різдво” лірикаНеокласицизм М. Рильський “Молюсь і вірю” лірика Є. Маланюк “Стилет чи стилос” лірика Імпресіонізм М. Коцюбинський “Intermezzo” новелаЕкспресіонізм В. Стефаник “Камінний хрест” новела М. Хвильовий (Фітільов) “Я (романтика)” новела Екзистенціалізм В. Підмогильний “Місто” роман урбаніст. Символізм О. Олесь (Кандиба) “Чари ночі” “О слово рідне! Орле скутий!” лірика лірика Сюрреалізм В. Стус “Як добре те, що смерті не боюсь я” “О земле втрачена, явися!” лірика лірика невільн. Неонародники А. Малишко “Пісня про рушник” пісня В. Симоненко “Лебеді материнства” лірика О. Вишня (Губенко) “Моя автобіографія” “Сом” усмішкаЦитати про письменниківІван Вишенський «Наближається до кращих взірців барокового стилю» Д. Чижевський Григорій Сковорода «Український Сократ», «український Горацій», «український Езоп». Григорій Квітка-Основ’яненко «Засновник нової української прози». Т.Шевченко «Утни батьку, щоб нехотя на весь світ почули, що діялось в Україні» слова Т.Шевченка до Основ’яненка Іван Котляревський «Енеїда — поема народна, істинно класичне творіння», «Енеїда — твір, наіскрений сонцем, розпашілий од земних пристрастей» О. Гончар «…сила п’єси «Наталка Полтавка»в надзвичайній простоті, правді і, найголовніше, в любові автора до свого народу, в любові, котра з серця І. Котляревського перейшла на його твір». І. Карпенко-Карий «І. Котляревський — Коперник українського слова». М. Рильський «І. Котляревський перший проорав глибоку борозну на цілині нової української національної культури… Те, що зробив автор «Енеїди» і «Наталки Полтавки», лишиться жити у віках. Простота, правда, любов до народу роблять невмирущими, безсмертними творіння І. Котляревського, слава якого справді «сонцем засіяла». Є. Кирилюк «Над книжкою твоєї «Енеїди»/ Нащадок схилить радісне чоло». В. Сосюра «Наталка Полтавка»була цілком новим, оригінальним явищем в українській літературі, вона поклала початок національній українській драматургії і національному українському театрові». Є. Кирилюк «І. Котляревський показав, що і під грубою свитою б’ється людське серце». М. Коцюбинський «Він між нами тепер! Він зібрав нас усіх! / Хто ж на поклик його озоветься? / З-поза довгих ста літ чи ви чуєте сміх? / То Іван Котляревський сміється». М. Вороний Тарас Шевченко «Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури» І. Франко «Шевченко як поет — це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість.» М. Костомаров Пантелеймон Куліш «Куліш – перворядна зірка в нашому письменстві, великий знавець української мови, а притім добрий знавець язиків і літератур європейських народів». І. Франко «Панько Куліш - це обдарована особа, неповторна і трагічна, навіть трагікомічна, народник без народу, елітист без еліти, літератор без літератури, політик без політичного діяння». Юрій Шерех Марко Вовчок «Основоположниця дитячої української прози» І.Нечуй-Левицький «Великий артист зору», «Всеобіймаюче око України». І. Франко «Арена людських пристрастей» Євген Гуцало про «Кайдашеву сім`ю». Панас Мирний «Корифей української прози», «Перший симфоніст української прози» «В цій людині билося палке серце патріота, справжнього гуманіста». О. Гончар І.Франко «Написав другий заповіт українському народові» Ю.Шевельов про «Гімн» «…У важкі часи безправ’я і темряви він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністром культури та освіти…» П. Тичина «Іван Франко — це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості. …Франко живе в народній пам’яті як великий Каменяр…». М. Рильський Леся Українка «Дочка Прометея» «...єдиний мужчина» І. Франко «...геніальна жінка» М. Павлик «Леся Українка! Це звучить узагальнююче, як ім'я, в якому злились мільйони українок і українців, мільйони безвісних чесних борців за свободу, які в глухі часи жорстокого царизму вслід за російським пролетаріатом не побоялися устати проти гніту й рабства». П. Тичина Ольга Кобилянська «Гірська орлиця» «Пишна троянда в саду української літератури» М. Старицький «Велика українська письменниця, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх в нашому народі». В. Земляк «Її твори відзначаються реалістичною правдою, глибоко захоплюючим способом зображення, силою почуття і мистецькою красою форм і мови».Михайло Коцюбинський «Великий сонцепоклонник» В. Стефаник «Се правдивий артист із Божої ласки, яким уже нині можемо повеличатися перед світом». І. Франко «Бетховен українського села» «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина» Максим Горький В.Винниченко «Майстер психологічного аналізу» «І відкіля ти взявся у нас такий» І. Франко Павло Тичина «Павло Григорович Тичина - це шукання й шукання, праця і вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший» О. Гончар «Тичина уже в «Сонячних кларнетах»відкрив усі свої козирі, а потім не раз був примушений до гри слабої і безкозирної». М. Зеров М. Рильський Все для людини і завжди з людиною — цей заповіт Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя». М. Стельмах «…Рильський досить витончений і складний поет… І живе він зі своїм часом, напружено і уважно в навколишнє життя вдивляється, уміє помічати в його глибині струю вічно людського, близького всім часам і народам». М. Зеров Володимир Сосюра «Глибинно-бентежний березень та замріяно прозорий вересень».М. Стельмах М. Хвильовий «Основоположник української прози ХХ ст.» Є. Маланюк «Поет залізних строф»А. Малишко «Солов'їне серце України» Іван Драч «Сонячний поет»Василь Стус«Поезія Василя Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу» Ю. Тевельов«Цільність і всеохопність… патріотизму» М. Коцюбинська

Переходимо до не менш цікавої службової частини мови — сполучника. Ви побачите, як пов’язані різні види транспорту і одна з тем морфології. Дізнаєтесь, на які групи діляться сполучники. Як правильно розставляти частини парних сполучників, щоб не припускатися граматичних помилок. Як не переплутати прийменник і сполучник. А також зможете побудувати з простих складні й складені сполучники. Приємного перегляду.

Ліна Костенко - легендарна українська поетеса, прозаїк і громадська діячка. Поетеса є лауреатом премії імені Олени Теліги, премій Антоновичів та Петрарки, нагороджена відзнакою президента України та орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. А ще вона – почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.Ліну Костенко називають беззаперечним моральним авторитетом для багатьох українців. Вона підписувала в 1965 році лист-протест проти арештів української інтелігенції. У 1966 році під час львівського судилища над братами Горинями кинула їм квіти. Згодом написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті "Літературна Україна" й робила безліч інших учинків, які засвідчували її активну громадянську позицію.Через це поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року до появи збірки "Над берегами вічної ріки". Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики.Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". У 1963 році разом із Добровольським Костенко створила сценарій фільму "Перевірте свої годинники".За історичний роман у віршах "Маруся Чурай" була удостоєна Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.Ліна Костенко усім своїм життям і творчістю засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».https://1plus1.video/ru/snidanok-z-1plus1/21-sezon...Цікаві факти з життя поетеси1. Батько Ліни Костенко був “ворогом народу” в СРСР. Його засудили на 10 років таборів. Він був інтелігентом, працював в школі, знав 12 мов.2. Через впертість та неабияку сміливість Ліну Костенко називають залізною жінкою. Вона завжди говорила та писала, що хотіла. Навіть коли її колеги боялись репресій та мовчали, вона відкрито критикувала владу. Таку незламність поетеса унаслідувала від бабусі.3. Не дивлячись на самітницький спосіб життя, Ліну Костенку досі згадують українські поети. Наприклад, Дмитро Павличко розповідає про таке: “Вона тоді курила. Приїхала одного разу з Москви до мене в гості до Львова, то я їй ті сірники купив. Не дуже схвалював, але вона була екстравагантна. І досі бережу їх,” – розповів поет.Про Ліну Костенко згадує і поет Микола Сом: “Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього на п’ять років. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня. Він називав її Косталіна. Казав: “Мене нагородила поглядом Косталіна”, – пригадав Микола.4. Поетеса два рази виходила заміж. Перший раз – за поляка Єжи-Яна Пахльовського. У шлюбі народилася донька Оксана (поетеса Оксана Пахльовська).Вдруге – за директора Кіностудії імені О. Довженка Василя Цвіркунова. У цьому шлюбі народився син Василь. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменницею, вона живе з матір’ю в Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава Франческа-Барб’єрі вивчає фіософію у Римському університеті «Ля Сап’єнца», де її мама завідує кафедрою україністики.5. Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України. За словами письменниці, їй не потрібні жодні нагороди, “Політичної біжутерії не ношу“. Тодішній президент навіть приходив до Ліни Василівни додому. Про це у своєму блозі згадує Ірина Геращенко, яка тоді супроводжувала Президента: “Ми піднялися сходами і подзвонили. Під квартирою стояв хлопець з прес- служби з червоними вухами, і трясущимися руками. «Вона не відкриє», – прошепотів він. ВАЮ подзвонив ще раз: «Дорога Ліна Василівно, це Ющенко!». Двері відкрилися, на порозі стояла Ліна Костенко, вона дозволила президенту і мені зайти. Я й досі пам’ятаю кожну хвилину перебування в квартирі, де фото дорогих і важливих в її житті людей, нашу розмову, яка почалася з сурової виволочки за те, що хлопець, який трезвонив у двері до Ліни Василівни, говорив російською”.6. У 2015 році Ліна Костенко приєдналася до гуманітарної акції «Другий фронт АТО». Книжки Ліни Костенко передали в зону АТО. Для бійців добровольчого батальйону особливого призначення МВС України «Київ-1», а також дітей, які залишаються у зоні АТО , було зібрано гуманітарну допомогу та подарунки – книжки. Так Ліна Костенко у переддень свого 85 річного ювілею передала на фронт кілька збірок своїх поезій з побажаннями та словами підтримки, написаними власноруч.7. У 2005 році Ліна Костенко поїхала до Чорнобильської зони. Там вона допомагала вченим рятувати артефакти народної культури.8. Один твір письменниці екранізували. Це – кіносценарій "Перевірте свої годинники" 1963 року. У ньому розповідається про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли у 1964 році, але його так і не побачили глядачі. Його так переробили, що Костенко відмовилася від авторства.9. За все життя Костенко написала лише один прозовий твір – роман "Записки українського самашедшого", який вийшов у грудні 2010 року. У романі описується період президентства Леоніда Кучми та Помаранчева революція. Головний герой роману, 35-річний програміст за освітою, який, проте займається обслуговуванням комп’ютерів, а не програмуванням. Він веде так звані «Записки», занотовуючи всі катастрофи, замахи, вбивства (наприклад, цинічне вбивство польською поліцією українця Сергія Кудрі) і скандали, про які дізнається з новин. Таким чином він намагається дати вихід своїм емоціям у скорумпованій атмосфері і не скотитися до повного цинізму. Паралельно в записках знаходять своє відображення часом проблематичні стосунки головного героя зі своєю дружиною. Загальний іронічний, песимістичний, скептичний, часом знущальний тон записок під кінець кардинально змінюється, коли герой переживає емоційно напружені події Помаранчевої революції. Роман отримав неоднозначні відгуки аудиторії. До цього поетеса 20 років не видавала книжок.Після презентації роману у 2010 році Ліна Костенко рідко з’являється на людях та не дає інтерв’ю, але продовжує творити і нерідковисловлюється про події в українському суспільстві. Поетеса нині проживає у Києві.

На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе "нерозгадане чудо", "неймовірний птах", "казка казок", "голос народу", "пілігрім вічності", "і мудра, і дитя", котра нічим не осквернила душу - Ліна Костенко.У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» поетеса напи­сала про те, як важко інколи знайти слова, які б не «були уже чиїмись». Так, і справді, багато що повторюється в цьому світі — краса і потворність, зрада і самопожертва, «асфальти й спориші», навіть слова втрачають свій первозданний смисл, запозичені нами один в одного. Але поезія є по-справжньому неповторним явищем духовного життя української нації. Торкаючись наших душ, вона пробуджує в них світлі й радісні почуття, робить їх благородні­шими, чистішими.Ліна Кос­тенко переконана: якщо ти справжній поет, то твоя «поезія — це завжди не­повторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Ці слова, які є головною думкою поезії, стали афоризмом. Хай буде напружена праця душі, муки тво­рчості, щоб знайти оте єдине, неповторне слово, яке залишиться в пам’яті й у серцях людей.Художні засоби: епітети (страшні слова, безсмертний дотик); метафори (слова мовчать, причаїлись); антитеза — (краса й по­творність, асфальти й спориші), оксиморон (слова мовчать). “Хай буде легко. Дотиком пера” Літературний паспортАвтор – Ліна Костенко Тема: розповідь про прелюдію кохання, момент закоханості, народження почуттів, у які ще не зовсім віриться. Ідея: дати відчути людині,що їй потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поцінувати те добре, світле, що є. Баба Ніна знає відповідь ... Літературний рід: лірика Жанр: етюд Вид лірики: інтимна, пейзажна Віршовий розмір: ямб. Художні засоби Епітети: спомин пресвітлий; білий світ, березова кора побілена; чорні дні; спогад предивний, пресвітлий; Метафори: осінь похлинулась димом; хай не розбудить смутку телефон; печаль не зрушиться листами; сон торкнувся пам’яті вустами; сніг іти поривався; Інверсія: спогадом предивним; не розбудить смутку телефон. Вірш Ліни Костенко «Хай буде легко…» — філософський етюд про пам’ять, про почуття, про відчуття життя, у якому переміша­лися чорне й біле, добро й зло. Людині потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поці­нувати те добре, світле, що є. У вірші на вік героїні, що багато пережила у житті, натякають такі рядки: Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. У поезії описано почуття, у які не вірить навіть сама лірична героїня: Хай буде легко. Це був тільки сон,що ледь торкнувся пам’яті вустами.

Леся Воронина: Дитячий письменник - це діагнозНародилася Леся Воронина (Вороніна Олена Анастасіївна) 21 березня 1955 року в Києві в письменницькій родині. Назвали дівчинку Лесею на честь великої письменниці Лесі Українки. Її дід Прохор Воронін був письменником, тато – художником-оформлювачем і реставратором, а мама – перекладачем художніх творів. Вдома у них завжди було багато книг. Отож, книжки для маленької Лесі були цілим світом. Леся рано навчилася читати, а згодом і сама почала вигадувати різні цікаві історії, адже росла досить кмітливою, веселою фантазеркою. Для публікації власних творів використовувала такі псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна, Сестра Лесич. У юності захоплювалася східними двобоями та йогою. Весела і товариська Леся була лідером серед однолітків. Однокласники дуже любили слухати її кумедні побрехеньки. 1972 року Леся Воронина вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, закінчивши його 1979 року. За роки навчання вона працювала кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, навіть електромонтером на деревообробному комбінаті, а також екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогово (етнографічний музей просто неба на південній околиці Києва) та на інших роботах. Мандрувала автостопом Україною та на байдарках – Польщею.Перші казки Леся Воронина написала для сина Євгена, щоб якось втихомирювати досить рухливого і веселого хлопчика. Леся Воронина – переможниця багатьох літературних конкурсів 2004 р. – лауреат Всеукраїнської акції “Книжка року” (за книжку “Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру”).2005 р. – лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіно-сценаріїв і п'єс “Коронація слова” (за книжку “Таємниця Пурпурової планети”).2006 р. – лауреат Міжнародного літературного конкурсу “Дитячий Портал” (за книжку “Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9”).2008 р. – лауреат конкурсу “Книжка року Бі-Бі-Сі” (за книжку “Нямлик і балакуча квіточка”).2009 р. – володар першої премії VІ Московського Міжнародного конкурсу “Мистецтво книги” в номінації “Книга для дітей та юнацтва” (за книжку “Сни Ганса Християна”) і Гран-прі Національного конкурсу “Краща книга України-2009” (за книжку “Сни Ганса Християна”). Цього ж року письменниця посіла ІІ місце на конкурсі “Книжковий дивосвіт України” (за книжку “Сни Ганса Християна”).2010 р. – дипломант Всеукраїнського конкурсу романів, кіно-сценаріїв і п'єс “Коронація слова-2010” (за книжку “У пошуках Огопого”).2012 р. – переможець конкурсу “Книга року Бі-Бі-Сі-2012” (за книжку “Таємне Товариство Боягузів та Брехунів”).Твори Лесі Ворониної♦ Воронина Л. Нямлик і Балакуча Квіточка В цій книжці тривають цікаві та веселі пригоди дівчинки Олянки та нямлика Буцика. З ними ви побуваєте на Святі Великої Ложки, приборкаєте Привида Здичавілого Сантехніка та переживете ще чимало карколомних пригод. За цю книгу у 2008 році письменниця стала лауреатом конкурсу “Книжка року Бі-Бі-Сі”.♦ Воронина Л. Планета Смугастих Равликів : фантастична повість Дівчинка Оля разом зі своїм вірним котом Гарбузиком мандрує мінливою Галактикою. Скільки чудернацьких пригод їх чекає, але чудове вміння Олі не губитися у найнеймовірніших ситуаціях завжди їх виручає. Коли потрібно – видує гігантську кулю із жуйки і перелетить через жахливу прірву. Коли потрібно – зуміє визволитися з полону, прочитати складну карту-головоломку, відкрити найвигадливіші замки. І все це тому, що ніколи не стає на бік зла. Отож, читайте і перемагайте завжди, як Оля.♦ Воронина Л. Прибулець з Країни Нямликів Чи вірите ви в те, що звичайна манна каша може робити дива? Мабуть, що ні. А ось письменниця Леся Воронина розповідає фантастичну історію про те, як манна каша творить дива. Дівчинка Олянка познайомилась із кумедним чоловічком на ім'я Буцик, який полюбляє Чарівну Страву та вміє чаклувати. А що було далі – прочитайте!♦ Воронина Л. Про Брюса Лі; Махатму Ганді; Жорж Санд; Фридеріка Шопена; Івана Миколайчука : оповідання Надзвичайно цікаві, повчальні оповідання про дитинство талановитих та знаменитих людей вміщені до даної книги. Письменниця Жорж Санд, композитор Фридерік Шопен, актор Іван Миколайчук, великий вчитель Махатма Ганді, майстер східних єдиноборств та зірка американського кіно Брюс Лі, які багато в чому змінили наш світ. Письменниця сподівається, що історії дитинства цих видатних людей допоможуть і вам, юні читачі, знайти власний, неповторний шлях у житті. ♦ Воронина Л. Різдвяна казка від слона Гудзика Цю книгу письменниця написала для молодших школяриків. Якщо ви хочете разом із дівчинкою Ясею долучитися до пригод неймовірно веселого і винахідливого слона Гудзика – прочитайте цю книжку.♦ Воронина Л. Смак олімпійського золота Для того, щоб досягти великих перемог, не достатньо мати талант. Його потрібно постійно розвивати, гартуючи волю і характер. Так, як це зробила славетна олімпійська чемпіонка з веслування на байдарці Інна Осипенко-Радомська. Про її дитинство, сповнене жаги до спорту, захоплююче розповідає юним читачам Леся Воронина. ♦ Сни Ганса Християна Г.Х.Андерсена вважають чарівником – казки його ніколи не старішають і продовжуються в нових історіях. Ось і ця диво-книжка відображає трепетне світло, тепло і ніжність його снів. А допомогла нам це відчути талановита письменниця Леся Воронина.♦ Воронина Л. Суперагент 000. Нові пригоди : дитячий детектив До книги ввійшло декілька повістей: “У пащі крокодила”, “Пастка у підземеллі”, “Таємниця підводного міста”, “У залізних нетрях”. Герой цих повістей – незламний Суперагент 000 Гриць Мамай розплутує найзагадковіші злочини, перемагає найпідступніших ворогів і рятує світ від неминучої загибелі. Книга сповнена цікавими пригодами, блискучим гумором та іронією.♦ Воронина Л. Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру : дитячий детектив До цієї книги, за яку письменниця у 2004 році стала лауреатом Всеукраїн-ської акції “Книжка року”, ввійшла надзвичайно цікава, шалена історія “У пошуках золотого кенгуру”. Обов'язково прочитайте всі ці неймовірні, дивовижні, фантастичні, героїчні історії, головний герой яких Суперагент Гриць Мамай. Прочитайте і повеселіться!♦ Воронина Л. Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9 : пригодницька повість Підступні та хижі синьоморди – представники страшної цивілізації міжгалактичних загарбників атакують Землю, адже їм дуже до смаку наші комахи. Герої цієї пригодницько-фантастичної повісті потрапляють у небезпечні, а часом і неймовірні ситуації, вчаться долати переляк і перемагати власну слабодухість, рятуючи інших. Отож, пориньте у світ карколомних пригод звичайного хлопчика Климка, який зумів пройти випробування, поборов свій страх і став сміливим. Книга стала лауреатом Міжнародного літературного конкурсу 2006 року “Дитячий портал”. ♦ Воронина Л. Таємне Товариство Брехунів, або Пастка для синьо-морда : повість . Щоб ви зробили, якби довідались, що на нашу планету має прибути десант космічних піратів-синьо-мордів? Злякалися б, здивувались, подумали б, що жарт? Та виявляється, що загроза цілком серйозна. І лише Клим Джура і його вірні друзі можуть врятувати людство від катастрофи. Але для цього необхідно проникнути у підземний саркофаг і розгадати таємницю єгипетських богів. Лише прочитавши цю повість, ви дізнаєтесь, друзі, чи пощастить героям повісті знешкодити підступних прибульців.♦ Воронина Л. Таємне Товариство Боягузів та Брехунів : повісті Ця книга містить дві надзвичайно цікаві повісті: “Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9” і “Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів”. Головний герой цих творів – звичайнісінький хлопець, який захворів на незвичайну хворобу – пригодоманію! Прочитавши ці захопливі повісті, ви станете не лише учасниками фантастичних подій, а й зрозумієте, що людина, яка здолала свій страх, може перемогти наймогутніших ворогів. ♦ Воронина Л. Таємниця Пурпурової планети : фантастична повість Чи хотіли б ви за допомогою вогняної кульки потрапити на Пурпурову планету і врятувати космічного мандрівника Люма, або побувати на Міжгалактичному фестивалі смугастих равликів? Якщо вам цікаво взяти участь у таких неймовірно веселих і небезпечних пригодах – негайно читайте цю фантастичну повість. У 2005 році Л.Воронина за книгу “Таємниця Пурпурової планети” стала лауреатом конкурсу “Коронація слова”.♦ Воронина Л. У пошуках Огопого : (нотатки навколосвітньої мандрівниці) Все своє свідоме життя Леся Воронина подорожує: автостопом, потягами, літаками, байдарками, верблюдами, віслюками. Про свої захоплення, погляди та враження від мандрівок вона розповіла в першій “дорослій“ книзі “У пошуках Огопого”. Фактично, це і є захоплива мандрівка часом і простором, до якої письменниця запрошує всіх, хто любить шалені пригоди, несподівані зустрічі та непередбачувані повороти долі. ♦ Воронина Л. Хлюсь та інші : оповідання Це книга веселих та фантастичних оповідань про чудовий і незвичайний навколишній світ. Варто лише почитати ці оповідання, уважно подивитись навколо і кумедний водяник Хлюсь, прибульці з другої планети білі жаби, папуга-феномен і кіт-вегетаріанець подружаться з вами. Світ стане цікавим і веселим, загадковим. Неодмінно прочитайте ці фантастичні, цікаві, веселі твори, друзі!. Нехай світлі, чесні і добрі книги Лесі Ворониної принесуть вам багато знань, радості і задоволення.

Чи доводилось вам потрапляти у дивні й загадкові обставини? Ось ви біжите знайомою вулицею і раптом, провалившись крізь люк, опиняєтесь у секретному штабі Таємного Товариства Боягузів. Ваша рідна бабуся виявляється геніальною винахідницею, що створила часоліт, а Землю от-от мають захопити хижі космічні прибульці-синьоморди, які хочуть заразити людей вірусом страху. І порятунок людства залежить тільки від вас! Головне — зуміти здолати свій страх, і тоді най потужніша зброя перетвориться на порох, а підступні космічні завойовники стануть безпорадними. Адже кінець-кінцем ви здобудете універсальний "ЗАСІБ ВІД ПЕРЕЛЯКУ № 9".Боягузи в народі завжди є об'єктом насмішок, а в книгах вони нечасто є героями. Про них складено багато гуморесок, жартів та анекдотів. А даремно, бо деякі психологи, що вивчають феномен страхів, твердять, ніби боягузи в житті бувають чесніші у свої почуттях за сильних духом героїв. І якби світ населяли тільки боягузи, то, можливо, він був би не таким жорстоким.А як можна побороти страх? Відповідь на це запитання ми можемо дістати, вивчаючи повість Лесі Ворониної „Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9”. Отже, пориньмо у світ карколомних пригод звичайного хлопчика Климка, який, подолавши випробування, переміг свій страх і став сміливим.Автор книги Леся Воронина описувала ідею повісті та її продовження: «Я напевно б замислилась над тим, що найстрашніший ворог, коли ти можеш з нього посміятись, він уже не може тебе залякати. Може побити, може завдати кривди, але він тебе не принизить і не змусить підкоритись. Мені хотілося, щоб дитина, крім того, що їй буде цікаво і весело, крім того, що це буде динамічний сюжет, який не дасть їй відкинути книжку, захотіла дізнатись, що буде далі. А ще мені хотілось, щоб вона замислилася над тим, що людина, яка не поважає себе, не поважає інших і дозволяє себе принижувати — не може бути щасливою».Головні персонажіКлим Миколайович Джура — головний герой, школяр, на початках боягузливий і невпевнений. З часом він проявляє кмітливість, відвагу та сміливість у допомозі своїм рідним і друзям. Щодо нього бабуся і батьки мають плани з порятунку Землі, але довго не виказують цього.Таємне Товариство Боягузів (ТТБ) — організація, створена з метою порятунку планети від прибульців та вірусу страху, її засновник — Пані Соломія.Жук і Заєць з ТТБ — товариші Клима.Пані Соломія (бабуся Клима) — скромна прибиральниця в банку, насправді ж — учений-винахідник машини часу і засобу проти страху. Саме вона спланувала численні події, щоб допомогти ТТБ, Климу і його батькам завадити прибульцям у минулому, оскільки власну історію вона змінювати не може.Батьки Клима — археологи, котрі знають про ТТБ і важливість Клима, але приховують це, поки не настане потрібний час.Прибульці — подібні на синіх велетенських жаб істоти, звані синьомордами. Їхньою метою є поневолити людей, щоб вони працювали на фермах і вирощували комах, яких прибульці поїдають.Ватажок синьомордів — лідер синьомордів на Землі, головний антагоніст твору та заклятий ворог Клима. Перетинався з Климом на будівельному майданчику і намагався вбити його.Механічний голос — голос комп'ютера, який зустрів Клима з ТТБ і роз'яснив деталі боротьби ТТБ з прибульцями.ДругорядніКактус (Сашко Смик) — хуліган, якого боїться Клим. Згодом прибульці підкупляють його та роблять своїм прислужником.БайбачокБанкірЛюди

Вчимося правильно писати сполучники.А тепер матеріал про те, як відрізнити прийменники й сполучники від інших частин мовиНу, і нарешті веселий тренажер. Вчимося із задоволенням! https://webpen.com.ua/pages/Morphology_constant_le...

Попри історичну амнезію, яка опосередковано культивувалася офіційною пропагандою у часи СРСР, українські митці продовжували створювати шедеври історичної літератури. Таким є роман у віршах "Маруся Чурай", у якому поєдналися історичні відомості (так званий дух доби), ліричність та щирість почуттів і глибокі філософські підтексти.Роман "Маруся Чурай" -- історія та людські долі. Він є незвичайним твором і за формою, і за змістом. За формою -- в українськії та й світовій літературі не так вже й багато романів у віршах. А за змістом - бо історичні події, якими б важливими вони не були, сприймаються читачем лише як тло, на якому розгортаються справжні людські драми, вирують пристрасті та почуття. В усій цій картині, попри зміни місця дії та дійових осіб від епізоду.до епізоду, залишається незмінним одне -- щирість, невигаданість того, що відчувають та роблять герої, життєвість та глибина почуттів.Україні таланить на великих жінок. Три століття віддаляють Марусю Чурай від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було «духовним мечем». І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Василівни Костенко, який побачив світ у 1979 р. Вихід цього твору став справжньою подією в нашій літературі. Люди, які двох слів не могли зв’язати рідною мовою — нещасні жертви свого часу — шукали, діставали, читали й перечитували «Марусю Чурай». Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман.У чому ж сила цього твору? Яка причина його фантастичної популярності? Зі сторінок роману постала неприкрашена історія нашого народу. Нашу пам’ять про те, хто ми, чиї діти, витрав­лювали, випалювали, відбивали немилосердно... Але вона — живе. Хто порахує всіх спраглих, що припадали й припадають до «Марусі Чурай», як до життєдайного джерела? Адже така потреба зумовлена надзавданням, що постало перед нашим сус­пільством: духовне відродження нації як єдиний порятунок від морального й фізичного вимирання. «Маруся Чурай» Ліни Костенко — це не просто наша обікрадена и поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія.Історично-фольклорна основа творуМаруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через віль­нолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.Маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в Полтаві — через славного батька, а також завдяки Марусиному дару складати й співати чудові пісні.Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт вста­ли козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють віт­ри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.Поштовхом до написання роману стала одна з пісень Марусі Чурай — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.В основу свого твору Ліна Костенко поклала відому чи не кож­ному українцеві, знану в багатьох країнах світу баладу «Ой не ходи, Грицю...». Більш як півтора століття розробляється цей сюжет в українській, польській та російській літературах. Досить назвати імена письменників, які в своїй творчості зверталися до нього,—Б. Залєський, О. Шаховський, К. Тополя, О. Гроза, Г. Бораковський, А. Александров, П. Білецький-Носенко, І. Онопріенко-Шелковий, Л. Боровиковський, Є. Озерська-Нельговська, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, І. Микитенко, І. Хоменко, Л. Забашта, В. Лучук... А коли додати, що його певною мірою використала в повісті «В неділю рано зілля копала...» О. Кобилянська, що сама балада перекладена російською, польською, німець­кою, угорською, французькою, англійською мовами, то з усією очевидністю розумієш сміливість Ліни Костенко, яка наново взя­лася за настільки, здавалося б, зужитий у літературі матеріал. Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До ос­мислення феномену її життя й творчості зверталися багато поетів і письменників. Ім’я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко. Український народ вправі пишатися багатством народної творчості. Хтось створює щось, його визнають, й ось уже про нього складають легенди й перекази. Так, за переказами, у 1625­-1650 рр. жила в Полтаві Маруся Гордіївна Чурай — поетеса й спі­вачка, пісні якої були широко відомі в народі. Дівчина померла в молодому віці, навіть точно не відомо як, але її чудові пісні, що їх вона подарувала народові, дали їй вічне життя в пам’яті українського народу. На жаль, не збереглося жодних архівних документів, які б засвідчили існування Марусі Чурай, страшна пожежа 1658 р. знищила всі архіви Полтавського магістрату. А легенди й пере­кази розповідають про сильне, але трагічне кохання дівчини- співачки й козака Гриця Бобренка, який помер наглою смертю, мабуть, через отруєння. Ця сюжетна лінія вплітається в істо­ричну фабулу роману — народну війну українців за визволення від поляків, татар. Дія твору розгортається в основному в Пол­таві, що на той час була важливим містом, військовим осередком, мала свій козачий полк, який боронив рідну землю. Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно и всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Та навіть принцип умов­ності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна...»), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.За переказами, Маруся народилася в 1625 році у Полтаві, у козацькій родині. Її батько, Гордій Чурай після поразки козацько-селянського повстання в 1637 році був страчений у Варшаві. Залишилися Мати Горпина і Маруся Чурай удвох. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів,часто навіть у звичайній розмові викладали свої думки у віршах.Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. Піднявся на боротьбу і полтавський полк, у якому козакував коханий Марусі Грицько Бобренко. Особисті переживання Марусі Чурай і туга за коханим перетворилися в нові поетичні рядки, пісні, думи.В цей період створила такі пісні: «Засвіт встали козаченьки», «В огороді хмелинонька грядки устеляє», «Шумить, гуде дібровонька» та інші. Багато літературних обробок зазанала ліро-епічна пісня-балада «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», авторкою якої є полтавська піснярка середини XVII ст. Марія Гордіївна Чурай. Згідно з переказами, Грицько Бобренко повернувшись із походу, зрадив Марусю, і вона з помсти його отруїла. Вона добровільно зізналася в злочині, за що булазасуджена до страти. Вирок не було виконано, бо в день страти посильний привіз наказ Богдана Хмельницького про помилування Марусі Чурай. Життя їй було даровано в память героїчної загибелі батька та за чудові пісні, які вона складала.Маруся недовго жила на світі після помилування і померла в каятті у 1653 році, але залишилась у прекрасній пісенній спадщині. Легенда говорить, що після повернення з Києва, де вона була на прощі (каялася у Лаврі в своїх гріхах) Маруся тяжко захворіла і померла. А за другою версією сліди її загубились у монастирі.Символічно живою нам залишає і Ліна Костенко в романі «Маруся Чурай».Авторка роману сумлінно дотримується історичної правди. Персонажі її твору згадують далекі часи, коли на Півдні України, за Дніпровськими порогами, зароджувалось братство мужніх і нескорених лицарів, яке назвали українським козацтвом, запорожцями.Про те, що це не видумана, а реальна постать, свідчив ще знавець літератури й фольклору Владіміров, а О. Шкляревський написав і опублікував у 1877 році в журналі "Пчела" в Петербурзі розвідку-нарис. Деякі легенди й свідчення дають можливість приблизно визначити роком народження Чураївни 1625. Вважають, що Маруся була дочкою козацького старшини – урядника полтавського добровільного козачого полку Гордія – і полтавської трудівниці Горпини. Під час сварки з шляхтичем, який довго і підло знущався над людьми, не минав нагоди довести українцям, що вони "бидло", батько Марусі вихопив шаблю, вбив напасника, а сам врятувався від несправедливого польського суду, який би навіть не став розбиратися, хто був винен, тим, що втік на Запорізьку Січ і пристав до нереєстрового козацтва.Під час козацько-селянського повстання у битві під Кумейками у 1637 році Гордій Чурай разом з гетьманом Павлюком потрапив у полон до польського гетьмана Потоцького і був страчений у Варшаві як один з лідерів визвольної боротьби. Маючи чудовий голос і ліричну душу (дівчині приписують понад двадцять народних пісень), Маруся спромоглася на велике кохання до козацького сина Гриця Бобренка. Фольклорист О. Шкляревський описав портрет Марусі Чурай, який висів на стіні у діда відомого українського письменника Г. Квітки-Основ'яненка і нібито був змальований з натури: "Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька (тобто, невелика на зріст, трохи худорлявенька, мініатюрно складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою білою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум'янець, з карими очима та густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін.Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою ніс". На основі цього опису свою картину намалював художник Самусєв. Прекрасний портрет Марусі Чурай створила також українська художниця Ф.Матвієнко. Співачка намальована в пишному національному одязі на тлі розкішної української природи, серед квітів і червоних кетягів калини, над якими літають пташки.Деякий час Маруся і Гриць зустрічалися й щиро любилися. Проте заради багатства й за підказкою матері вдовин син посватав дочку осаули Вишняка Галю (Ганну). З розпачу й образи Маруся отруїла Гриця, а у своєму злочині під час похорону призналася словами пісні "Ой не ходи, Грицю..." Безперечно, якщо таке відбулося дійсно, судова справа мусила бути зафіксована в архівних документах, але вони не збереглися через пожежу у Полтаві в 1658 році, коли місто згоріло дощенту. У радянські часи Іван Хоменко, розшукуючи матеріал для свого твору "Маруся Чурай", знайшов у бібліотеці АН УРСР цікавий документ – текст вироку полтавській піснетворці .У нарисі про Чураївну О. Шкляревський підкреслює, що коли у день страти Марусі на майдані зібрався великий натовп і два кати витягли на поміст майже непритомну дівчину, Іван Іскра на коні прорвався до місця страти і встиг вручити універсал Б.Хмельницького, яким гетьман відмінив вирок полтавського суду й дарував життя відомій співачці. До образу Марусі Чурай у літературі митці зверталися дуже часто. Згадаймо лише історичну повість російського письменника О. Шаховського "Маруся – малоросійська Сафо", драми українських митців Г.Бораковського "Маруся Чурай" – українська піснетворка", М. Кропивницького "Дай серцю волю – заведе в неволю", М. Старицького "Ой не ходи, Грицю", поеми Л.Боровиковського "Чарівниця", С. Руданського "Розмай", драматичну поему В. Самійленка "Чураївна"... Та в усіх цих творах розглядався виключно любовний аспект драми життя легендарної співачки, що, безперечно, занижувало її Історичну роль для нації і рідного краю як співця і зовсім не давало можливості показати історичне тло, розорену поляками, але не скорену й готову до боротьби під булавою Б.Хмельницького Україну. Ліна Костенко, поставивши в центр свого Історичного полотна легендарну дівчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущні проблеми своєї нації і держави. Про "Марусю Чурай" Ліни Костенко Іван Дзюба найвищої думки: "Маруся Чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю, взаємопідсиленням". Михайло Слабошпицький теж ставить історичний роман Ліни Костенко на перше місце не тільки в її творчості, а й серед українських творів XX століття: "Маруся Чурай" Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена Історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу... Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як "Маруся Чурай", значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова – воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".Ліна Костенко написала історичний роман у віршах «Маруся Чурай» у 1979 році. Його шлях до читачів був нелегким. Рецензенти звинувачували поетесу в тому, що вона насмілилася у творі звеличити історичні постаті, які боролися за українську державність. Вихід роману був під загрозою, та все ж після спеціальної ухвали Президії правління Спілки письменників України твір був випущений у 1979 році «Радянським письменником» восьмитисячним тиражем, а через три роки стотисячним – і розійшовся блискавично. У 1987 році поетесу було відзначено Шевченківською премією за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність». «Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з'явилися відгуки в пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко,» — писав наприкінці 1980 року літературознавець Павло Охріменко. Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурай незаперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафіксовано її ім'я, можна говорити лише про літературну легенду, започатковану історичною повістю О. Шаховського «Маруся — малоросійська Сафо». На сьогодні такого документу ще не маємо, але після роману Ліни Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площині історичній, та, що не менше, а в даному разі,мабуть, важливіше, на терені літератури. Вона — співець і громадянин — тривожить сьогодні нас, у XXІ столітті. А на оте не раз чуване — «При чому тут пісня?» — вже відповів свого часу Максим Рильський, недвозначно сказавши про таких Горбанів: «Раби на розум і на вдачу». Не вони творять життя, не вони залишаються в історії. Це ще раз підкреслив великою силою художньої виразності й переконливості історичний роман у віршах Ліни Костенко.Отже, і ми з вами сьогодні прилучимося до вічності, спробувавши осягнути глибинну суть історичного роману Л.Костенко “Маруся Чурай”. Любов – це, люди, діло неосудне По всі віки. Во вік віків. Амінь. Л. Костенко

За своєю суттю це — глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, «оживити» Україну XVII ст. Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, працюючи над романом, відкрила її й для нас, обезсмертила в Слові. Сюжет і композиція: дві сюжетні лінії, які переплітаються, — особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.Розділи роману «Маруся Чурай»: I — «Якби знайшлась неопалима книга»; II — «Полтавський полк виходить на зорі»; III — «Сповідь» (внутрішній монолог героїні, у якому є екскурси в минуле); IV — «Гінець до гетьмана»; V — «Страта»; VI — «Проща»; VII — «Дідова Балка»; VIII — «Облога Полтави»; IX — «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Центральним є розділ «Сповідь» — три ночі Марусі, проведені в темниці перед стратою. Через спогади героїні перед нами проходять епізоди історії України, змальовано переживання і страждання дівчини, її особисту драму.Кульмінація 1 — суд і вирок. Зав 'язка — спогади Марусі про стосунки з Грицем.Розвиток дії — Маруся йде на прощу. Кульмінація 2 — облога Полтави. Розв’язка — зняття облоги, Маруся проводжає полк, що співає її пісні. Позасюжетні елементи: портрети героїв, пейзажі, опис саду, пісні, діалоги, монологи, авторські відступи. Особливості сюжету роману «Маруся Чурай»:1. На початку твору — розв’язка, що поєднує його з новелою. 2. Дві сюжетні лінії: визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти під проводом Б. Хмельницького; любовна лінія, що розвивається за принципом трикутника: Маруся — Гриць — Іван Іскра.Серед порушених у творі проблем: • таїна, сила й незбагненна, часто без¬жальна логіка любові; • фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесеного й приземленого в людському житті; • доля як наслідок вибору між цими цінностями; • шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зрада як шлях до загибелі; • творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу; • славна й трагічна боротьба народу за свою державність.ПАСПОРТ ТВОРУРід: ліро-епос. Жанр: історико-філософський соціально-психологічний роман у віршах.Тема: зображення головної героїні Марусі Чурай як легендарної народної поетеси і талановитої співачки з Полтави; відтворення духовного життя України XVII ст.; усенародна участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.Ідея: возвеличення Марусі Чурай — хранительки національних оберегів, інтелектуальної й незалежної жінки; утвердження в образі Марусі Чурай найкращих рис українського жіноцтва — багатої духовності, співучості, ліризму, романтичної вдачі, незалежності натури, що засвідчують незнищенність національного духу, глибоку віру в духовну силу й могутність українців. Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен ГорбаньКомпозиційно-стильові особливості: тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний. Він «нагадує кристал, у якому безліч граней» (В. Панченко).

З молодших класів ви знаєте “золоте” правило: НЕ з дієсловами пишеться окремо.Не з дієсловами пишуть окремо: не знати, не цвісти, не встигати, не допомагати, не впоратись.Не з дієсловами пишуть разом, якщо:• дієслово не вживається без не-: нехтувати, незчутися, ненавидіти, непритомніти, неволити, нездужати,непокоїти, нетерпеливитися, нетямитися, незчутися. Ці дієслова слід запам'ятати.• у префіксі недо- , який надає значення неповної дії: недочувати (погано чути), недобачати (погано бачити), недоїдати (голодувати).ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ: дієслова з префіксом недо- не можна сплутувати з дієсловами із часткою не та префіксом до- : не досягти, не доїхати, не дочути (не дослухати до кінця), не добачити (не помітити), не доїдати (не спожити всю страву).Треба розрізняти присудкове слово немає (нема), яке завжди з не пишуть разом, та дієслово третьої особи однини теперішнього часу (він, вона або воно не має), яке з не пишуть окремо. Справжній дружбі ціни немає (нема). Справжня дружба не має ціни.Значення слова. Із чотирма дієсловами не пишемо разом або окремо залежно від їхнього значення:• нездужати (хворіти) і не здужати (не змогти);• неславити (ганьбити) і не славити (не прославляти);• непокоїтися (турбуватися) і не покоїтися (не бути похованим); • нестямитися (втратити самовладання) і не стямитися (не повернутися до свідомості).Веселий тренажер https://webpen.com.ua/pages/Morphology_and_spellin...

Вашій увазі два відеоуроки, які познайомлять вас із ЧАСТКОЮ, розрядами часток, їх творенням та правописом.

Часи дiєслова Час дiєслова визначається за моментом повiдомлення про дiю.

Минулий час — дієслівна категорія, що означає дію або стан, які колись відбувались або вже відбулися до моменту висловлювання.

Частки класифікуються за роллю в слові і в реченні. Вашій увазі відеоурок на повторення вивченого вже матеріалу і нова тема.

Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо і через дефіс.А тепер веселий тренажер. https://webpen.com.ua/pages/Morphology_constant_le...

Персонажі: характеристика, основні цитатиВід картини суду, свідків, представників місцевої влади, побутових сцен життя до колориту козаччини в різних іпостасях національних героїв (полковникПушкар, гонець-запорожець, дід Галерник, сам Хмельницький) перед нами постає правдива і повнокровна картина життя України XVII ст. Авторка не ідеалізуєукраїнців, але й не змальовує їх як народ, роз'єднаний антагоністично-класовою ненавистю, чого в українському середовищі ніколи й не було. Саме через це Ліні Костенко й закидали постійно критиковану в ті часи "теорію єдиного потоку" української нації (за Михайлом Грушевським).Головні:Маруся Чурай, її матір; Грицько Бобренко – коханий Марусі, його матір Бобренчиха; Іван Іскра — козак, який любить Марусю.Другорядні: полтавський полковник Мартин Пушкар, війт Семен Горбань, Галя Вишняківна, Богдан Хмельницький, мандрівний дяк та інші. Основні персонажіМаруся Чурай "Вона ж співала, наче голосила, на себе кари божої просила. Співала так, як лиш вона уміла! А потім враз - неначе заніміла". Маруся Чурай — постать із легенди, але язик не повертається на­звати її «легендарною постаттю», бо легендарні постаті схожі на бронзові монументи, у той час як Маруся залишиться назавжди жи­вою, молодою та красивою дівчиною, яка виливала свій сум та радощі у піснях, яка щиро кохала, але не могла змиритися зі зрадою, з ницістю людської душі. Маруся — «голос наш, і пісня, і душа». У душі герої не відбуваються складні процеси і перетворення, але вона не втрачає своєї життєвої мудрості, чистоти. Маруся Чурай – незвичайна дівчина з Полтави, дуже вродлива, талановита. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях. Маруся чиста серцем, розумна, окрім того, наділена поетичними і музичними талантами. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження.«В розмові я, сказати б, то не дуже.А в пісні можу виспівати все», –признається Маруся.« Ця дівчина не просто так, Маруся.Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.Коли в похід виходила батава,Її піснями плакала Полтава.Що нам було потрібно на війні?Шаблі, знамена і її пісні» (Іван Іскра про Марусю).Гордій ЧурайГордій Чурай – батько Марусі. Був полум'яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі. Швидкий на розум, чистий серцем, Чурай не терпівкривди, знущання над людьми. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:«…пішов у смерть — і повернувся в думі,і вже тепер ніхто його не вб'є.»Матір МарусіМатір Марусі була матір'ю по своїй суті, «матір'ю усьому на землі» (дуже добра та чуйна людина). Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова:«Тут двоє матерів, твоя і Божа» Гриць БобренкоГриць «живе на дві душі». Це людина, яка зазнала трагічного розполовинення власного світовідчуття, власної душі. Гриць кохає Марусю, він ладен усевіддати, щоб бути з коханою, але з іншого боку на нього тисне його мати, яка хоче оженити сина із багатою. Десь глибоко в Грицеві проростають ті паросткипристосуванства, прагматизму та інших ненайкращих рис, які він запозичив від оточуючих. Гриць стає ніби на розпутті, не знаючи, чи врятують його кохання тавелич людської душі, а чи поглине його болото життєвої марноти та суєти. Гриць – хлопець, якого покохала Маруся . Вiн був вродливим парубком i сміливим на війні, проте в особистому житті слабовольним i безхарактерним:«Грицько ж, він міряв не тією міркою,В житті шукав дорогу не пряму.Він народився під такою зіркою,Що щось в душі двоїлося йому.Від того кидавсь берега до того.Любив достаток і любив пісні…» Гриць перебував пiд впливом своєï матерi Бобренчихи, меркантильної та дрібної за духовними якостями жінки, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з бідною Марусею. Марусина ж любов до Гриця була безоглядною й сильною. Трагедiя дiвчини полягає в тому, що ïï велике почуття поглинули буденні проблеми: Гриць шукав заможну дівчину, а Маруся була бідною.«Моя любов чолом сягала неба,а Гриць ходив ногами по землі» (цими словами Маруся пояснює основну причину трагедії їхнього кохання ). Іван Іскра"В нас на кутку його не люблять наші. Шляхетний дуже і чолом не б'є. Він, - каже, - гордий. З ним не звариш каші. Він і мовчить, бо дума щось своє". Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв. Він — вірний друг Марусі, Ліна Костенко кількаразово «натякає» читачеві, що й Іван закоханий у Марусю, але цей гордий кароокий козак, нащадок своїх славних прадідів, не висловлює своїх почуттів жодним чином, окрім дружби та відданості, він не раз підтримує Марусю у важкі для неї хвилини. Іван Іскра — звернімо увагу вже на його промовисте прізвище — ніби узагальнений образ, що бере свій родовід ще від часів козаччини, він уособлення мужності, сили духу, це людина з гарячим відданим серцем, здатним навсе задля справедливості, волі та добробуту близьких та своєї країни. «Таке нещастя хоч кого знеможе.Це ж можна тут рішитися ума.Любив же він Марусю, не дай Боже!Тепер сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над Марусею).Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за допомогою до самого гетьмана Хмельницького . Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов'язок – найперше і святе . Прощаючись з Марусею, він говорить:«І знов земля кипить у боротьбі,І знову я належу не собі».Другорядні образиДругорядні образи не менш життєподібні та яскраві, ніж головні. У цьому, напевне, великий талант Ліни Костенко. Ліна Костенко створює панорамну, широкукартину тогочасної дійсності, залучаючи до неї і образи героїчних козаків, і звичайних селян, людей різного віку, різних професій та з різними характерами.Мандрівний дякМандрівний дяк – людина проста та мудра, яка багато знає і глибоко переймається долею своєї країни. Дуже повчальними видаються читачеві роздуми дяка про іс­торію України, про відсутність історії народу, про роль історичних подій і минулого у теперішньому та майбутньому. Дуже чуйна людина, що допомагає Марусі, ставиться до неї, як до власної дитини. Дід Галерник Дід Галерник – старий мудрий козак, до якого Іван Іскра приходить порадитися про Марусю. Дід двадцять років пробув у неволі на галерах, а тепер виробляє з дерева ложки та різні немудрі хатні речі. В образі діда і його самотньої оселі утверджено не лише ідею безсмертя нашого народу на велелюдному роздоріжжі Європи, а й проведено своєрідну лінію духовного родоводу (дід Галерник – Маруся Чурай – Іван Іскра).Образ Хо – не просто витвір уяви ув'язненої Марусі, а субстантивоване вираження гнітючої самотності, при якій спілкування з людьми болюче й зайве, алеспілкування з самим собою – єдиний, порятунок від розпачу й божевілля.Родина ВишняківРодина Вишняків є яскравим прикладом змізернення людських душ; філософія пристосуванства та орі­єнтації на матеріальне не обминала деяких людей за усіхчасів. Нема нічого поганого в тому, щоб піклуватися про матеріальні статки своєї родини, але не слід при цьому забувати про духовне, про вічні цінності. РодинаВишняків є яскравим прикладом дрібних людських душ, для яких на першому плані – матеріальні цінності.«Як він уміє красно говорить!Які у нього займища і луки!Вся Україна полум'ям горить,Він і на цьому теж нагріє руки» (характеристика старого Вишняка).Галя ВишняківнаГаля Вишняківна – заможна , проте негарна дівчина, з якою Гриць Бобренко зрадив Марусю Чурай. Гриця приваблюють статки багатої родини Вишняків, але аж ніяк не зовнішність нареченої та риси її характеру, її дрібна та меркантильна душа:«Так пухкі у Галі рученята,Коса білява, куца і товста.Як реп'яшки, зелені оченятаІ пишно закопилені вуста.Глуха до пісні, завжди щось спотворить.Все вишиває прошви подушок.Ще як мовчить, – нічого. Заговорить, –Гостренькі зуби – чисто ховрашок».Групування персонажів у творі особливе – негативних набагато менше, ніж позитивних, та ще й більшою мірою негативні не обділені добрими рисами, й уставленні до Чураївни навіть ті, .хто відверто налаштований проти неї, не можуть позбутися відчуття моральної і духовної вищості Марусі над середовищем. Ось, наприклад, свідчення далеко не ідеальної Параски Демидихи, яка не без того, щоб удосвіта нишком потрусити мужу грушу. А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?Кому він ще так знівечив життя?Або візьмемо порівняння морального статусу Марусі й Галі волоцюгою Се­меном Капканчиком, який через примітивність душі навіть не розуміє, що своїми ж словами ганить і Галю, і себе:Ось тут і суд на тому зупинився,що знали ж всі, і Галя не глуха,що сватав ту, а в тої опинився.А хто із нас, як кажуть, без гріха?.Навіть війт Горбань, людина дуже обережна та ще й морально червива, злодій­кувата, знаходить оправдання Марусиному вчинку:А зілля річ, ви знаєте, капризна –Тут воно чари, тут воно й трутизна.Вимальовуючи характер цього персонажа, Ліна Костенко вдається до влучної ремарки – авторської безпосередньої характеристики:(Тут принагідне вартозауважити, що дьогтю він мав, справді, предостатньо, оскільки він, як виявилось потім, "з комори мєской потай дьоготь крав").І цей штрих до портретаякнайкраще пояснює нам, чому так кортить Горбаневі вимазати Марусині ворота дьогтем, чому він так вперто намагається змусити суд не відступити від буквизакону І цим створити у співгромадян добру думку про себе, про свою порядність. Але як швидко спадає з війта маска пристойності! Ось його реакція на Іскринзахист Чураївни у суді; Горбань сказав:– При чому тут пісні?Вона ж на суд за інше зовсім ставлена.І потім, бачте, чутка є, ги-ги,що свідок цей – особа зацікавлена.Його слова не мають тут ваги.А в часи облоги Полтави Горбань постає перед нами вже зовсім нікчемою:Лише Горбань хапає дрижаки,Кричить: – Угода! Нарушать не смійте!він думає,– як впустять їх таки,то перш за все вони повісять війта.Серед представників народу на суді вигідно вирізняється Ящиха Балаклійська Кошова, про яку Маруся має дуже високу думку і пізніше в своїй уяві возводить цю жінку у своєрідний символ довіку вірної люблячої і мужньої козацької вдови:Та тільки ж я вдова не Балаклійська.У неї муж не повернувся з війська.Поліг, загинув, вбитий молодим,їй можна вічно плакати за ним.Щаслива ти, Яшихо Кошова!А я... Хто я? По кому я вдова?Ящиха ж першою і стає на захист любові, а отже, на захист Марусі:У мене дома діточки малії.Мій муж поліг в боях у Приазов'ю.А я прийшла сюди аж з Балакліїхоч я людина вже не при здоров'ю.Отож, скажу відкрито і вселюдно.Буває всяко, доля – не черінь.Любов – це, люди, діло неосудне.По всі віки. Во вік віків. Амінь!Гонець-запорожець від Богдана Хмельницького теж хоче врятувати піснярку, захищаючи при цьому правду, совісність, загальнолюдську І козацьку мораль:У вас іще на спідниціне перешили ваших хоругов?Домарики, така у вас і смерть,Безславно вмер, а кажете: убито.А що, як Інший вибрати закон,не з боку вбивства, а із боку зради?Ну, є ж про зраду там які статті?Не всяка ж кара має буть незбожна.Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?!А вже про заскорузлість думки суддів і збюрократизованість судової системи він говорить прямо:Замудрувались ви.Тут треба тільки серця й голови.У творі також діють реальні історичні особи: полтавський полковник Мартин Пушкар, гетьман Богдан Хмельницький та ін.Образ Хмельницького в романі ніби епізодичний, проте читач має відчуття незримої присутності гетьмана впродовж усієї дії. У сцені ж суду він постає не лише вождем нації, а й глибоко порядною, чуйною і по-державному мудрою людиною. Хмельницький забороняє суддям одноосібне вершити долі громадян, що свідчить про його філософський погляд на сенс людського життя; треба про людину судити не з одного вчинку, а оцінювати її через призму всього, що нею зроблене.За ті пісні, що їх вона складала,за те страждання, що вона страждала,за батька, що розп'ятий у Варшаві,а не схилив пред ворогом чола,не вистачило б городу Полтаві,щоб і вона ще страчена була!Найцікавішим з персонажів, які в романі творять тло, є полковник Мартин Пушкар. Суд над Марусею для нього така важка справа, що він мимохіть порівнює її з війною:Страшне це діло, діло небуденне.А всі почути вирока спішать.Воно, скажу вам, легше, як на мене,діла у битвах шаблею рішать.Намагаючись зберегти за Чураївною презумпцію невинності до встановлення правди, Пушкар совістить Бобренчиху, коли та ллє бруд і на дівчину, і на мертво­госина, категорично забороняє катувати Чураївну, вимагає від суддів обачності щодо такого тяжкого вироку:І так карати, щоби люд хрещенийне мав за що судові докорить.Признаючи усе ж вину Марусі, полковник нагадує і про Грицькову вину, водночас він категорично виступає проти відплати злом за зло:Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,що світ вже так замішаний на злі,що як платити злочином за злочин,то як же й жити, люди, на землі?Пушкар – людина високої культури. Його любить громада, шанують козаки. Він добре розрізняє людей підлих і порядних. Епізодична сцена, коли Мартин виходить з-за столу в суді, щоб готувати полк у похід, дає читачеві чимало інфор­мації про самого полковника:Полковник встав, в судді перепросився,бо мав на Білу готувати полк.Посунув трохи війта і бурмистра.Поспільство розступилось на аршин.Як бачимо, Пушкар з повагою ставиться до головуючого, звичайних клерків же просто зневажає, посуваючи, як неживі предмети. Про авторитет Мартина свідчить шаноба громади, яка розступається, даючи широку дорогу своєму улюбленцю. Великим патріотом змальований Пушкар у розділі "Облога Полтави",коли не кидається рятувати свої маєток, село, ліс, а мовчки дивиться на наругу, бо Полта­ва дорожча від багатства:Сто років ріс. І ще сто років ріс.Полковнику! Це ж треба провалитись,щоб так оне стояти і дивитись!..Рубають, кляті, Пушкарівський ліс.Пушкар – нічого. Глянув – і нічого.Спокійні очі. Сива голова.Шорстка кирея кольору нічного.Дивився. Думав.– Швидше б та трава!Навіть Іван Іскра, пропонуючи Чураївні руку й серце, не уявляє їхнього ве­сілля без священика і Пушкаря. Авторська симпатія до Пушкаря передана у своєрідному екскурсі в майбутнє цього полковника:Ще не старий. І славу мав, і силу.(Про нього потім думу іскладуть.Мине сім літ – і голову ці сивуВиговському на списі подадуть).З особливою теплотою виписаний образ діда Галерника. Спочатку він – жива легенда для маленьких Грицька і Марусі, джерело інформації про широкий світ,Кафу, турецьку неволю; згодом починає сприйматися Марусею як народний умілець, а наприкінці твору Галерник, образно кажучи, наче випростує плечі, стаєсимволом народного руху, бо вважає нижчим козацької гідності ховатися від ляхів за мурами міста:Та й те сказать, – хіба це вперше військоу мене пройде тут по голові?..Якби я міг вам бути у пригоді,а то ж про шаблю думати вже годі.А був колись такий великовоїн! Од трьох шабель ще й досі незагоєн.Дід переживає за хвору Марусю, розпитує про неї в Іскри, але як людина стара і досвідчена, не радить Іванові надіти через нерозділене кохання. У словах Галерника вчувається жорстока життєва правда, за якою навіть смерть Марусі – це ще не смерть усьому світові: живі повинні думать про живе:В такій біді ніхто вже не порадько.Немає ради. Ради тут нема.Чого рвеш комір? Тут хіба задуха?Е, ні, стривай, нічого це не дасть.В житті найперше – це притомність духа,тоді і вихід знайдеться з нещасть.Душа у тебе має бути крицею.Так плакати не гідно козака.Твій батько був, Іване, Остряницею, –наступний гетьман після Павлюка,Ти ж син його! Душі не занехаєш,Не маєш права, ти ж таки не Гриць...Історична доба в історичному тлі й виразних характерах дає змогу глибоко зрозуміти й основні образи та ідеї, виражені через них. Оскіль­ки образи Гриця,Іскри І Марусі є найскладнішими і водночас найважливішими в романі, треба розкрити особливості середовища, в якому такі натури ви­росли і сформувалися,звернути увагу на сімейний уклад Бобренків, Чураїв, Вишняків, Остряниць. До речі, уявлення про родинні Ідеали не обов'язково по­винні випливати з побутовихсцен, інколи досить виразної художньої деталі. Ось, наприклад, слова Іскри про своїх і Марусиних батьків:Ми з нею рідні. Ми одного кореня.Мабуть, один лелека нас приніс.Батьки у нас безстрашні й невпокореніі матері посивілі од сліз.Глибока повага Іскри до покійної матері Марусі Чураївни відчувається у на­прочуд вдалій метафорі:Іде Іван. І знову повертає.Думками сніг з могили одгортає.У сім'ї Бобренків найколоритнішим образом є безцеремонна і черства Орихна Бобренчиха. Уже читаючи перший розділ, ми дивуємося, як могла вбита гореммати, що втратила єдиного сина, негайно знайти аж сімнадцять свідків. Бобренчишина промова на суді вражає доброю порцією жовчі, отрути і бруду. Орихна, зовсім не соромлячись, докладно розповідає, як підглядала за молодятами, не криється, що знала про гріх між ними, але це її турбувало лише тому, щоб Грицько не пустився берега;– Щоб у заміжніх погубив підметки?Чи, щоб пішов до Таці Кисломедки,котра тягалась бозна-де і з ким!Грубість, бездушність, нездатність до співчуття і глибокого страждання навіть після найбільшої втрати притаманні Бобренчисі. Недарма Яким Шибилист, порів­нюючи Ганну Чураїху та Орихну Бобренчиху, дошкульно звинувачує останню у відсутності навіть материнської любові, бо найголовнішим було для неї багатство й "воювати" за "курку, за телицю, за межу". Під час страти Марусі Бобренчиха пропихається наперед, щоб усе бачити, а мала б лити сльози на свіжій синовій могилі. Проте характеристика цього образу автором та іншими персонажами була б неповною, якби не самохарактеристика Орихни. Спонукаючи нерішучого Гри­ця до одруження з Вишняківною, мати відкриває синові душу і ділиться власним досвідом. Але яким?!Твій батько теж... була така Ликера...він п'ятами від неї накивав.Об чім журитись? Дівка не галера.Тебе до неї Бог не прикував.Бобренчиха не відчуває мук совісті, що жорстоко зламала життя власному чоловікові, який через щоденну перевтому і докори та недогляд жінки трагічнозагинув. Що гіркою була доля Грицевого батька, свідчать Матусині згадки про сповнені співчуття до товариша розповіді Гордія Чурая:Вони іще й парубкували разом,І поженились десь у одночассі.На Дмитра десь. А вже десь на Варвариприйшов Бобренко, похиливши гребінь:"Знайшов собі ти дівчину до пари,а я ускочив під дурного греблю".Життя Бобренків минало у прокльонах і сварках. Проте не злидні були тому причиною, а нестримне бажання Орихни якнайшвидше розбагатіти ціною надривноїпраці.Бобренки, ті не дуже бідували.Вони в оренду землю віддавали.У Кривохатках хатка та новаєдина, може, хатка не криваРаннє вдівство озлобило Бобренчиху насамперед через те, що тепер розбагаті­ти стало набагато тяжче:...лишалася вдовою,лютіша стала до роботи вдвоє.Було не вип'є, бідна, і не заїсть,уся пішла в роботу і у злість,Така уже зробилась, як Яга.Проворна, хитра Бобренчиха прагнула мати вигоду з усього. Переживаючи, що з походу син може повернутися калікою, вона заохочує Марусю вірно чекати його, та ще й улесливо дякує дівчині:І чим же ми за це тобі віддячимо? –казала так Бобренчиха не раз.Коли ж Гриць прийшов додому живим і здоровим – уцілів один з небагатьох, мати враз змінилась, зметикувавши, що син може одружитися з багачкою;Не відкладай же, ти тепер на часі.І не катуйся, завжди так було,Тепер дівки до гарних хлопців ласі,багато хлопців, сину, полягло.У інший час посватався б ти, дзуськи.Жених у неї був би й привозний.Тепер твої всі Гальки й всі Маруськи,бо хлопець ти, нівроку, показний.Лицемірство Бобренчихи не має меж, У свою авантюру вона ладна вплутати навіть Бога і Марусину матір:Зустріла матір десь біля криниці.Про дощ, про грім, про курку, про бичка.Що добрий гетьман був із Остряниціі що хазяїн добрий з Вишняка,Що час летить, і треба якось жити.Любов любов'ю, а життя важке.Що вже дітей пора б і одружити.Насамкінець промовила таке:– Якби ти добре в Бога попросила,то мали б ми ще й радість на віку:твоя пішла б за гетьманського сина,а мій хазяйську сватав би дочку.Орихна впливає на сина різними засобами. Ось вона, міркуючи нібито про себе, у присутності Гриця так висловлює думку про Марусин талант:Хіба то дівка? То ж таки ледащо. Усе б співала. Боже упаси! Ми вже й без неї з'їхали нінащо, а з нею геть вже зійдемо на пси.Яка зла, несправедлива характеристика дівчини! Але Бобренчисі цього замало. Гриць усе ж вагається. Тоді мати міняє тактику і відверто погрожує позбавитиспадщини:Іди, женись, хай буде не по-людськи.Але як пустка свисне у печі,то, наплодивши злиднів, голопуцьків,не посилай до баби по харчі.Щоб так і знав: як сходитиму з світу,то не лишу тобі і заповіту.Все одпишу на церкву й монастир, -на всю Полтаву будеш багатир!Ще в іншій сцені бачимо лицемірну Орихну в янгольській подобі, здається, її б вустами мед пити:Введи у дім дружину собі, ладу,То ж має бути рибка золота.Сяк-так приборкавши Гриця, Бобренчиха навіть після сватання не зовсім ві­рить в удачу, тому й терпить синові викрики та ще я ласкаво заспокоює його:І як я потім у шинку напився,на матір крикнув вперше у житті!Вона ж сидить та гладить по голівці,так тихо гладить голову мою.Нічого, – каже, – я надійній дівцітепер тебе, мій сину, віддаю.Сім'я Гордія і Ганни Чураїв була збудована на довір'ї, взаєморозумінні й любові. Маленька Маруся мала її за взірець. Прекрасні вродою, душею і помис­лами, Чураї стали і для дорослої, але вже битої нещастями Марусі ідеалами жіно­чої краси й чоловічої мужності.Красива я була, правда?Схожа на свого матір.Смілива я була, правда?Схожа на свого батька.Співуча я була, правда?Схожа на свій народ.Якщо Гордій Чурай у романі і в уяві дочки проходить спогадом і легендою, то Ганна Чураїха – цілком реальна жінка. Цей образ настільки переконливо правдивий і виразний, що він сприймається нами як історично достовірна особа. Мати для Марусі не тільки сповідниця народної моралі, добра порадниця, а й захисниця. Згадаймо її слова на суді:Чужа душа–то, кажуть, темний ліс.А я скажу: не кожна, ой не кожна!Чужа душа – то тихе море сліз.Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.І чим же, чим ви будете каратимоє смутне, зацьковане дитя?Чи ж вигадає суд і магістратистрашнішу кару, ніж таке життя?!Ви грамотні. Ви знаєте латину.За крок до смерті, перед вічним сном,одного прошу: у мою дитинуне кидайте словами, як багном!Стара Чураїха тяжко страждає за зраджену дочку, мучиться її муками, плаче разом з нею, носить передачі у в'язницю (яблука, пиріжки, чистий святковий одягі бабусине намисто), хоча сама в цей час ледве тримається на ногах і чи не найбільше потребує допомоги. Ганна все життя вела себе гідно і повчала своюдитину не нести горя на люди. "Нещасливе доччине кохання сповнює матір відчаєм не тільки тому, що так сталося, а й тому, що така дівчина, як Маруся,варта була кращої долі: А раз сказала з розпачу гіркого:– Є ж лицарі у нашому краю!О Боже мій, на кого ж ти, на когозбанітувала молодість свою?Грицькові перепросини Марусі мати зустрічає гіркими слізьми і сприймає як обрану, навідріз відмовившись благословити шлюб. Це свідчить про високу гід­ністьцієї жінки та її безкорисливість: вона не хоче такого одруження доньки, хоч це був би добрий урок для фарисейки Бобренчихи і її пихатих сватів.Сім'я ж Вишняків подана виключно через батька І дочку. Багач на всю губу, Вишняк був добрим крутієм і вмів завжди бути у виграші та виходити сухим з води:Хто за Богдана, хто – за короля.А він – за тих, которії не проти.Вся Україна полум'ям горить,він і на цьому теж нагріє руки.У гірку для України годину Вишняк також не втрачав олімпійського спокою і нагоди мати користь:У всіх оцих скорботах і печалях,у всіх оцих одвічних колотнечах –чураївські голови на палях;і вишняківські голови на плечах.Та коли образ Вишняка в романі виконує функцію своєрідного кривого дзер­кала і с статичним, Вишняківна в любовному трикутнику Маруся – Гриць – Галя відіграє значну роль і подана в певному розвитку. Не така вже вона й примітивна, як зумисне подає себе на суді, кажучи:Що він ходив до тої чарівниці,панове суд, то істина не є.Це лише її своєрідна спроба простакувато захиститися від людського осуду. Інша річ, що всі життєві втрати Галя вимірює матеріальною вартістю, тому в їїсвідченні звучить не стільки жаль за нареченим, скільки за витратами на весілля:Вже тато наш і на весілля втратились,а Гриць умер... а Гриця вже нема.Журба, гризота, докори сумління не властиві Галі. Навіть під час судового процесу "Сиділа Галя, наче панська рожа", що аж ніяк не підкреслює її страждан­ня. У той же час Вишняківна не є примітивним і безневинним створінням. Гриць наївно порівнює її з ховрашком, недооцінюючи Галиної хижості. У ставленнідо Марусі Вишняківна безцеремонна, нахабна і жорстока, невміюча і небажаюча стримуватися навіть у межах сільської моралі. Сміх, який раптом вирвався в неї при зустрічі з пригніченою зрадою Чураївною, зловтішний і такий брутальний, що навіть подруги багачки роблять їй зауваження:Ішли дівчата, освятивши квіти.Я привіталась, проминула їх.І раптом з гурту, десь позаду, звідти,мені у спину пролунав той сміх.А я ішла. Підкошувались ноги.Хтось дорікнув їй тихо, при мені ж.А я ішла, не бачила дороги,і сміх стримів у спині, наче ніж.Вишняківна позбавлена елементарної порядності, не знає міри дозволеного й границі недозволеного. Навіть Гриць констатує з розпачем і огидою:А якось раз приходжу, застаю –співає пісню – при мені! – твою.Чим ближче пізнає Бобренко Галю Вишняківну, тим більше вона програє в його очах у порівнянні з колишнього коханою Марусею. Згадаймо перше Грицеве враження від молоденької і дорідної Галі:А Галя їде, стрічкою блискоче.А віз високий, як гарба пливе.Оце так віз! – сміявся. – Не доскочиш!Дочка хазяйська павою пливе.Неприховане захоплення дуже швидко згасає від черствості Вишняківни, її байдужості до того, що дїється в душі Бобренка. І в Гриця з'являється якасьфізична бридливість до дівчини:То слава Богу, що боронить звичайчіпати дівку. Я ж би і не зміг.Палив мене такий великий відчай,отак би встав та й безвісти забіг.Марусині спогади – своєрідні екскурси в минуле – подають читачам життя Бобренка від малої дитини до повнолітнього юнака-месника, У Грицевому харак­терібуло чимало хороших рис, і майже всі вони – наслідок впливу Марусі. Навіть героїзм у боях і ризикована втеча з полону – теж спроектовані на Марусю, викли­кані її жертовністю І любов'ю:І жде мене невінчана жона.Проте змінити внутрішню людську суть не можуть ніякі впливи. Бобренчишині гени спонукають сина до несподіваних рішень, в нього зароджується бажанняскористатися ситуацією, отримати винагороду за попередні чотири роки, змарновані в боях:Душа розм'якла якось, заморилась,хоч коники ліпи, як з м'якуша.До всього звикла, із усім змириласьі від життя схотіла бариша.Страшні слова, з якими звертається Гриць до Марусі, марно сподіваючись на її розуміння, – уже потенційна зрада, уже явне відступництво:А якось каже: – Щастя треба красти.Хоч добре, не заклюнулось дитя.Весілля знову мусимо відкласти.Що зробиш, мила, як таке життя?У той же час Бобренко – не бездушний парубок-джигун. Його мучить сумління, в душі ще бунтують почуття, він боїться розплати долі за зраду. Про це Грицьстарається навіть сказати матері, намагається переконати стару, надіється на її розуміння:А що покрив я дівчину неславою?Не буде, мамо, доля нам сприятьІ хоча Маруся каже про приготування до весілля в Бобренків осудливо:А вже Бобренки з тим усім не крились.Не встигла їм душа й почервоніть, - Гриць катується не менше Чураївни (танець з Галею "навиворіт душі") і ро­бить спробу виправити помилку, але на перепросинах знову хоче своєрідного "бариша" – Марусиного жалю, прощення, співчуття, вдячності, що вернувся. Надто багато в Бобренкових словах такого, що не робить йому честі:– цинічного оправдання:Життя – така велика ковзаниця.Кому вдалось, не падавши, пройти?надмірно-штучної зневаги до Галі: -Що Галя – гуска, то й по ній це видно,звинувачення Чураївни, що причарувала:-А може, й правду кажуть, що ти відьма, приворожила – і пропав навік.Бо що б мене інакше так палило,чого я так страждаю і борюсь?Куди б мене в житті не прихилило,а все одно до тебе я вернусь,цинічної відвертості:-Як хочеш знати, – так, я їм продався,але в душі на тебе я молюсь!хитрості й словоблудства:-Він говорив, і відбувалось диво.Він зраду якось так перетворив,так говорив беззахисне й правдиво, –неначе він про подвиг говорив.Саме під час перепросин і була зруйнована Грицем остання фортеця любові. Ось чому так трагічно звучить з Марусиних уст:Це ж цілий вік стоятиме між нами.А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Ліна Костенко – письменниця, чиє гостре перо заворожує українців своєю щирістю та патріотизмомБо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те.***Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.Ми – ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати.***Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: "Держава — це я". Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.***Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.***А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.***Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.***Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.***Чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.***Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках.***Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, Бо "потім" може й не настати.***У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама.***Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.***Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.

Майбутній час — граматична форма дієслова, що виражає дію, що ще не відбулася, стан, що ще не встановився, але ця дія і цей стан очікуються в майбутньому.В українській мові майбутній час утворюється по різному для доконаних та недоконаних дієслів.А тепер веселий тренажер. Вчимося весело! https://webpen.com.ua/pages/Morphology_and_spellin...

В житті кожної людини є моменти радості й суму. Потрібно вміти керувати своїми емоціями, тому коли серцю тяжко, піднімаймо собі настрій.Як це зробити? Як стати веселішим, бадьорішим, радіснішим?У таких ситуаціях допоможе гумор. Влучне, дотепне, іскрометне слово має велику силу і здатне вилікувати від нудьги. Лікарі впевнені, що людина, яка сміється, довше живе й менше хворіє. Сміх, жарт допомагають забути про невдачі, викликають бажання жити і творити.Посмішка може зігріти інших своїм теплом, показати ваше дружнє ставлення до оточуючих, а також покращити настрій. Посміхніться один одному. І з цим прекрасним настроєм я пропоную розпочати наш урок.Леонід Глібов написав 170 байок, понад 50 загадок, 14 акровіршів. Деякі з них Микола Лисенко навіть поклав на музику, і вони стали народними піснями.

Вашій увазі відеоурок.А тепер тренажер для закріплення матеріалу. https://webpen.com.ua/pages/Morphology_constant_le...

Трапляються в розмовному й художньому стилі тексти, у яких форма одного часу вживаються в значенні іншого. Дієслова в теперішньому часі й у простій формі майбутнього часу доконаного виду можуть вживатися замість дієслів минулого часу: Іду я вчора вулицею і раптом зустрічаю шкільного товариша, якого не бачив років десять. Таке вживання властиве розмовному мовленню.Теперішній час за такого вживання служить засобом "унаочнення", наближення описуваних подій до адресата (вживається здебільшого в усному мовленні та в художній літературі).Форма теперішнього часу може вживатися для позначеннядії, що відбувалася в минулому:а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події: Пішов я з рушницею в ліс,може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну — зирк! — а передо мною, ну, не далі як до комори,стоять дві [кози] й дивляться на мене... Не витримав: приложився — б-бах! Одна на місці! А друга втекла! Ябіжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! (Остап Вишня);б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було): Було, роблю що, чи гуляю, чи Богу молюся, усе думаю про його (Т. Шевченко);в) в описах природи для створення ефекту присутності: Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева — дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика (1. Сенченко);г) в описах історичних подій (історичний час): Наприкінці березня 1917 року в Києві заявляє про себе нова україн­ська державотворча сила. За ініціативою відомого українського громадського діяча адвоката Миколи Міхновського збирається військовий з'їзд (Р. Іванченко).Якщо форму майбутнього часу доконаного виду вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, шо відбулася в минулому: Дощі випадали що­денно. Вискочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу — / знов лізуть на нього важкі розтріпані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслово випадали вжито в минулому часі, вискочить і гляне — в майбутньому, лізуть — у теперішньому.Іноді на минулий час вказує вжите в реченні вставне слово було: Було, вийду, сяду на призьбі, прислухаюся, придивляюся (Марко Вовчок).Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, минулий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього. На­приклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, застерігаю­чи Мавку від підступності людських стежок, каже: «Обминай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля!». Форму дієслова пропала тут вжито в значенні пропаде.Майбутній час може передавати несподівану, раптову дію, що вже відбулася: Раптом щось як закричить!Дієслова теперішнього або минулого часу доконаного виду іноді вживаються замість майбутнього: Завтра ми їдемо на екскурсію. Я пішов до школи: там буде цікавий вечір.Таке вживання властиве розмовному мовленню, воно підкреслює впевненість у тім, що дія відбудеться.

Поет використовує узагальненi образи крiзь призму iндивiдуальноï долi. Основнi тематично-проблемнi лiнiï творчостi: душа людини перед вiчнiстю високого неба (вiдчуження вiд свiту, проблема вибору, стан трагiчноï самотностi i активноï дiï, формування себе); тоталiтарна система, атмосфера ïï розтлiнного духу; Украïна-мрiя i Украïна знищена, скорена.

Ой любі друуууузі! Сьогодні дуже важливу тему маємо. Мусимо з’ясувати все про вигук як частину мови і те, які групи вигуків бувають. А ще в цьому матеріалі йдеться про те, як правильно писати вигуки і коли ставити розділові знаки. Мерщій до роботи з’ясовувати всі деталі!Вигуки відрізняються від повнозначних слів тим, що не мають лексичного значення і граматичних ознак, а від службових слів тим, що не виконують властивих їм службових функцій (поєднувати інші слова, надавати їм інших смислових відтінків тощо).Як завжди тренажер https://webpen.com.ua/pages/Morphology_constant_le...

Ви, напевне, помічали, що людині, яка має добре почуття гумору, легше долати життєві труднощі. До такої людини тягнуться й інші, прагнучи поспілкуватися з нею, потоваришувати, отримати заряд енергії, бадьорості, життєрадісності. Такою людиною був письменник, з яким ми ознайомимося сьогодні. У перекладі з грецької його ім'я означає “вінок” або “вінець”.Хто ж ця обдарована людина, творчість якої не була належно поцінована за життя? Чим захоплювався цей письменник? Про що мріяв? З ким товаришував? Який внесок зробив у скарбницю української літератури? — на ці та багато інших питань ми спробуємо дати відповіді на сьогоднішньому уроці.Степан Васильович Руданський... Це ім'я відоме багатьом шанувальникам гострого і дотепного слова. Спадщина цього письменника — оригінальне явище в нашій літературі. Вона ґрунтується на фольклорній основі, витікає з народних джерел. Це відчутно вже в назві творів. Автор називає їх не віршами, а співомовками, тобто призначеними для розмови чи співу, для побутування в народі.Степана Руданського Франко вважав найбільш талановитим поетом після смерті Шевченка. Руданський є автором поем, віршових хронік, гуморесок, ліричних поезій і балад. Усі свої поетичні твори Руданський називав “співомовками”. Співомовки Руданського – неповторне явище літератури.